Молодіжна Громадська Організація "Вектор"

Сходження на г.Лопата

2011-03-14T13:52:00.015+02:00

Наші зимові сходження на гірські вершини Карпат продовжуються і цього разу нами була взята гора Лопата. 5 березня(субота) зранку виїжджаємо на Стрий-маршрутка-Сколе і от ми на маршруті. Порівняно з попереднім походом на г.Парашку наша група зазнала змін, як в кількісному, так і в с особовому складі., а саме я і Ігор, Михань і Орест(двоє останніх якраз і були ти змінами).

У Сколе переходимо міст через р.Опір і зразу опиняємося біля інформаційного борду(географічна карта цього райончику) від якого є два шляхи підйому на вершину. Перший шлях – це повернути наліво ґрунтовою дорогою, яка в подальшому перейде в стежку, другий – асфальтною доріжкою повз курортні санаторії, що також переходить у вузеньку стежку. Ми обираємо другий варіант, через 5 хвилин ми біля відпочинкових баз, асфальт закінчується, шлагбаум і маленька протоптана стежка в снігу. Стежка проходить повз потічок, кілька разів перетинаючи його, на одному з таких переходів під нашими масами потріскував лід, але не більше того.

Починаємо заглиблюватися в ліс, снігу багацько, але стежка протоптана в слідах, тому пересування проходить більш-менш прийнятно. Через хвилин 15-20 піднімаємося на одне з відгалужень хребта і помаленьку набираємо висоту, аж поки не виходимо на основну стежку хребта, де одразу ж помічаємо лижні сліди, які ведуть вгору. Ну і ми собі по цих слідах, щоб не грузнути у снігу, шкандибаємо далі. Після години ходьби, вирішуємо зробити "солодку рекламну паузу": гарячий чай, кава, шоколад, вафлі. Дальше трохи крутого підйому і ми на рівнинній частині(а снігу то навкруги більшає) звідки відкривається чудовий краєвид на населений пункт внизу. Темп руху уповільнюється у зв’язку з великим шаром снігу під ногами, у деяких місцях навіть провалюємося по коліна в сніг, тому йдемо слід в слід один за одним. Далі трохи стежка падає вниз, після чого одразу стрімкий набір висоти траверсом по кучугурах снігу, на підйомі перед нами помічаємо того самого лижника, сліди якого ми ще замітили на початках.

Через кілька хвилин наганяємо чоловіка на лижах, перекидаємося кількома реченнями і переганяємо його, тепер нам стає ще важче пересуватися, оскільки до цьогоми йшли по лижні, а тепер самі собі торували шлях. Якщо до цього основною перепоною був великий сніг, то тепер ще додався і сильний морозний вітер, котрий замінив гарне Сонечко. Видимість також погіршується. Починається основний підйом, йдемо по табличках, які набиті на деревах через кілька десятків метрів, вітер набирає обертів.

Вирішуємо зробити привал на добротний обід, знаходимо місце, яке захищене ялинами і розчищаємо його від снігу. Витягуємо їдзені, гріємо вино на пальнику, переводимо подих. Інтуїтивно стає зрозуміло, що до вершини залишилось мінімум часу ходьби. І дійсно після обіду ми затратили близько 20 хвилин на підйом і рівно о 12.00 опинилися на вершині г. Лопата – загальний час підйому 3год30хв. На верху шквальний вітер, амплітуда хитання Хреста на вершині просто вражає, фотографуємося, насолоджуємося підкореною вершиною і помаленьку починаємо спускатися назад тою ж дорогою, що і прийшли. Наших підйомних слідів вже майже не видно, тому приходиться наново погружатися в сніг і прокладати собі шлях. На спуску зустрічаємо того ж лижника, який поволі собі піднімається вгору і по його словам з Лопати планує спускатися до села Кам'янка, якби були прийнятні погодні умови, то і ми можливо б туди спускалися.

На похилих ділянках спуску просто збігаємо вниз на шаленій швидкості, тим самим перевертаючи купи снігу. Після години "падіння" зустрічаємо ще групку людей , котрі намагаються зійти на вершину(як виявилося в подальшому двоє з них повернулися назад так і не дійшовши, а інших двоє все таки вирішили спробувати підкорити вершину). Ми вирішуємо стати на привал, підігріти вино, що залишилося, доїсти канапки, солодощі та й просто передихнути, погрітися на сонечку. Потім знову спуск швидким темпом і ось ми вже на рівнинній лісовій стежці, чутно дитячі голоси, які лунають з похилої галявини, де дітвора спускається на санках, а от і відпочинкові бази і власне Сколе. На хронометрі близько 15 год., чекаємо трохи на вокзалі маршрутку і виїжджаємо домів.

Похід Сколе-г.Парашка-Сколе

2011-01-31T18:41:00.014+02:00

29 січня(субота) на календарі і ми вирушаємо підкорювати вершину гори Парашка. Туристична група була сформована з п’яти осіб, а саме: автор цих рядків, два Ігорка, Андрій і окраса нашої команди маленька Веронічка :). Все почалося о 6.18 ранку з потяга Жидачів - Стрий, продовжилося у потязі Львів - Мукачево і ось в околі дев'ятої години ранку ми у м.Сколе звідки і розпочинаємо саме сходження на вершину. Спочатку траверсна стежка по лісі з мінімальним шаром снігу, але чим вище ми піднімаємося вгору, тим більше снігу під ногами. По дорозі зустрічаємо туриста-одинака(ми ще з ним побачимось біля підніжжя г.Парашки ), який теж слідує за тим самим маршрутом, що і наша група. Ще через деякий час натрапляємо на групу з трьох хлопаків, по їхніх словах стає зрозуміло, що на Парашку вони не йдуть, а ми набравши хід піднімаємося далі.

Біля великого дерева робимо маленьку зупинку: переводимо подих, фотографуємося, роздаємо цукерки-льодяники і знову вгору. Снігу все більшає і от ми виходимо на полянку з якої видніється наша ціль – г.Парашка – до неї ще так далеко. Останні пів години ходьби по лісі неначе в казці – гілки дерев, ялин покриті снігом і під тою вагою прогинаються донизу і під тим сніговим навісом наша група виходить на хребет Парашки.

На хребті відкривається чудовий краєвид по різні сторони, адже погода нас просто вітає яскравим Сонечком і легеньким вітерцем. Робимо знімки для нащадків і продовжуємо рух направо(у західному напрямку), а зліва на хребті залишаємо ретрансляторну станцію, яка видніється на вершинці між деревами. Пройшовши ще кілька хвилин, вирішуємо зробити привал на перекус(ходовий час дві години). Витягуємо різноманітні канапки, наливаємо чай з термосів(дехто вживав і сильніші напої для зігріву), гріємо вино на пальнику і милуємося краєвидами. Перепочивши, рюкзаки на плечі і дальше по хребту.

Проходимо всі вершинки(г. Зелена, г. Оброслий верх, г. Кобила, такі цікаві назви!!!), хоча деякі можна було траверсувати, але сніг добряче присипав стежки, тому не ризикуючи йдемо по вершинках. Група вже розтягнулася і поділилася на три групки: перша групетто – Ігор і Андрій, далі пелотон у складі Вероніки і Юрка(тобто я) і замикаючий Ігорко(щось трохи підопав після привалу). І ось виходимо на останню вершинку перед Парашкою, спуск до маленької хатки-будки і перед нами підйом на головну вершину нашого походу.

Ігорко нам телефонує і каже, що на вершину не йде і ми його справляємо до хатки, а самі сходимо на гору Парашку(час підйому 4.30 год). Вершина, вітер, фотографії на пам'ять і бігом вниз до хатки. На спуску зустрічаємо дідка років так шістдесяти, котрий "на всіх парах мчиться на Парашку", перекинулися кількома словами, виявляється він йшов нашими слідами. Дійшли до хати, зустріли там того туриста, котрого бачили ще на самому початку сходження, розговорилися, він залишається на ночівлі в цій хаті, а ми пообідавши, випивши гарячого вина, а дехто і сильніші напої, траверсною стежкою вирушаємо у зворотному напрямку. Дорога назад була пройдена швидшим темпом(адже ми спускалися) і на фініші загальний час походу склав 8.20 год. Сколе маршрутка Стрий маршрутка Жидачів.

2010-04-05T14:14:00.011+03:00

Де-не-де ще лежав сніг, а в потилицю дув холодний вітер, та в приміщенні народного дому "Папірник"було тепло, а іноді і гаряче. Бо сьогодні,13 березня, у його приміщенні МГО "Вектор" і "Тіятр" (ЦТДМ) спільно організували літературний тематичний вечір присвячений памяті Т. Г. Шевченка. Звучить не дуже захоплююче? А й справді, мабуть у кожного з вас від згадок про такі-собі "шевченківські вечори" волосся стає дибки. Адже зазвичай це двогодинний театр з заїжджених фраз за стандартним практично завжди однаковим сценарієм. Тому Шевченко, як винуватець туртур, закарбувався у нашому ще дитячому уявленні як розпіарений вусатий дідусь із тяжким стомленим поглядом та всім відомою біографією. У той час коли на "автопортреті" він намалював молоду, життєрадісну, замріяну людину з блиском в очах. Таким бачив себе він, таким його у шкільному навчальному курсі ніхто не подавав. Тому організатори не розказували довгу хоча й справді цікаву біографію, не повторювали того, чого якщо не знаєте, то разів зі сто точно чули, а просто дали змогу насолодитися його творчістю, тим, за що власне ми його й пам'ятаємо.
Розпочався вечір конкурсом на найкраще читання вірша. Охочих взяти участь знайшлось достатньо. Прозвучали: "І золотої, й дорогої...", "Мені тринадцятий минало", "Мені однаково..." (під музичний супровід, Володя Найда), "Розрита могила", "До Основяненка" та інші. У виконанні групи "Визволитель" (студія "Оріон") у перерві для нас прозвучали деякі їхні композиції на слова Шевченка та кілька народних пісень у акустичному варіанті з гітарою (Володя Найда) та сопілкою (Володя Кухар).

"Тіятр" ЦТДМ виконав театралізовану постановку уривку "Три душі" з поеми "Великий льох" (перша душа - Надя Слюзар; друга душа - Вероніка Герасименко; третя душа - Олена Підлісецька; голос - Михайло Цар))) На закінчення, нагороду за перше місце в конкурсі найкращого читання вірша Т. Шевченка отримала Оля Цар ("На Великдень..."). Нагороджувалось цінним призом і останнє (для заохочення) місце. Коли ж уже всіх нагородили, все переспівали, присутні за чашкою гарячого чаю та солодощами могли спілкуватись одне з одним на вільні теми.
Метою організаторів було дати змогу охочим побачити істинне лице Т. Шевченка - його поезію. Надіємось , що літературний вечір себе виправдав і тонка струна обізвалась у вашому серці. Якщо вам сподобалось, будемо раді вас бачити на наступних вечорах.

Статтю піготувала Вероніка Герасименко

Андріївські Вечорниці

2009-12-15T12:05:00.003+02:00

Щось згадав про наш блог, зайшов сюди, а тут інфа ще як не поновлювалася від літа.
А так як у нас було на календарі Андрія, то активісти "Вектора" влаштували Вечорниці.
Головними дійовими особами вечора були двоє кумів Михань і Роман, і двоє кумоньок Вероніка і Христина.

Почалося все з того, що дівчата не хотіли пускати хлопців на вечорниці і останнім довелося викручуватися із цієї ситуації, щось вони там наобіцяли виконувати(автор цих рядків особисто нікому нічого не обіцяв, що не може не радувати ))) ) і з горем пополам сильніша половина людства зайшла в приміщення. Народу "набилося" вдосталь, можна сказати, що був аншлаг, ще й походу прибували нові люди, навіть гості зі Львіва завітали до нас. І почалися забави, гадання, ворожіння.

Спершу дівчата розкручувалися і кидали свій чобіт, куди вкаже його носок звідти і суджений буде. Більшість дівчат хилило в один напрямок – кладки у відоме всім село, виникали певні підозри у хлопців, а чому саме туди? Видко там моцні бавури жиють, в Жидачеві таких нема. Далі забавка для хлопців. Потрібно було з дна посудини, яка наповнена водою витягнути зубами чи язиком перстень, не замочивши при цьому кінчик носа. Якщо перстень був досягнутий з дна, то означало, що хлоп сі вжене. І чомусь всі хлопаки кинулися до того діла і більшість на славу справилося з цим завданням. Ба навіть президент Вектора витягнув перстень, чоловіче готуй горівки на 2010 рік )))). Ага була музична пауза, яку заповнив народно-інструментальний колєктів у складі двох чоловік під назвою "Вовіки". Ідем далі… Принесли корито з водою по стінках якого наклеїли карточки з іменами. Дівчата опускали на воду свічку і до якого імені пристане свічка, то самі знаєте що буде. Два імені явно були популярними того вечора – це навіть "попахувало" певною змовою дівчат, щодо цих імен. Ці всі конкурси ведучі вечора розбавляли жартами і різними цікавими історіями. Знову музичний виступ, тепер вже дівчинки Христини, котра на гітарі виконала сумну пісеньку і в людей з'явилися на очах крокодилячі сльози. Був майстер-клас танцю "Полька" від керівника танцювального колективу "Барви Удеча" Лілії. У той час за ким там всі танцювали, купка людей розпивала домашнє винце, ух хороше було!!! Цікава ще фішка була з відображенням імені. Дівчата на руці свічкою писали три хлопчачі імені одне на одному, ті ж імена писали ручкою на клаптику паперу, який спалювали і попелом терли по руці, де були імена. Довго всі дізнавалися, що ж то за імена такі в них проявилися, були імена яких вони навіть і не писали ))), ну цирк був дротяний. Ще були поскидували у мішечок різні причандалі і дівчина на ощуп витягувала певну річ і тут же отримувала від кума Романа відповідь ким же буде її чоловік, а той за словом у кишеню не ліз і по рандому видав цікаві перли.

Калита така кругла випічка. Пан Калитинський тримав її підвішеною у повітрі, а от пан Коцюбинський мав просити дозволу на те, щоб вкусити калиту. Не так просто виявилося вкусити шматок та ще й дівки тебе в придачу мажуть тістом, смішачи тебе, а сміятися тож не можна, такі правили забавки. Але саме краще влупити собі кусочок калити рукою, що всі дружньо по черзі і зробили. Яблуко підвішене на ниточці, яку тримає дівчина, а хлопець намагається з'їсти фрукт, який бовтається то туда, то сюда. У кінцевому випадку хтось від когось(хлопець від дівчини чи навпаки) отримував поцілунок, ну цим дійством певно були задоволені всі дійові особи. Ну і на кінець принесли макітру з варениками і кожен бажаючий міг зкуштувати цю смакоту. Але варенички то були з цікавими начинками, то з грудкою солі, то перчений, то з копійкою, от такі сюрпризні були пироги.

А завершилося це все дійство українською дископляскою під проводом кума Миханя, тіко я вже того не бачив, пішовши слухати іншу музику, а що творилося на діско-паті то питайте самого Миханя, якщо і вас не було там.

Всім велике дякую, що прийшли на вечорниці, дійсно багато народу було, що вельми радує, ведучим за чудово підготовлений вечір, дівчатам за спечену Калиту, музикантам за пісні.

Чекаємо всіх у Різдвяні свята на конкурсі "Вертепів"!!!

Ешафот, Happy End, Фобія, JaksyRock, Визволитель, Esion, Clan

2009-07-13T19:01:00.001+03:00

Ешафот, Happy End, Фобія, JaksyRock, Визволитель, Esion, Clan... саме такі назви груп звучали зі сцени Жидачівського міського клубу Папірник 11 липня 2009 року. Слід зазначити, що до організації концерту все більше і більше долучається підростаюче покоління Вектора. Це вселяє надію, що розпочата справа відродження рок музики на периферії не зупиниться на межі зміни поколінь. Концерт відкрив ведучий того вечора, товариш Орест кавер піснею, в якій заспівав ми хочем Року! З перших хвилин в залі формувалась приємна атмосфера. Було багато молодіЮ багато дівчат, багато груп, багато звуку, світла і емоцій.
Саме емоції думаю зашкалювали в першої групи, яка вийшла на сцену вперше. Ешафот (Жидачів). Мушу зазначити, що відіграли впевнено, без великий помилок і лаж. Все звучало, як на перший раз на рівні. Вважаю, що підготовка до виступу і виступ суттєво допоможе групі в розвитку. Хочеться побажати їм побільше працювати з інструментом наодинці, а вокалістці більше показувати переваги свого голосу в майбутніх композиціях.
Наступними були Happy End (Н.Розділ). Як вже писав в минулих звітах, музика і виконання цікаве, однак слід зазначити, що група залишилась на минулому рівні і новизни цього разу не привезла. Після них на сцену вискочили хлопці з ще одного невідомого мені роздільського гурту, але товариш олег перервав їх на другій пісні, адже без дозволу невідомій групі виходити на сцену, не знаю як в Н.Роздолі, а в нас точно не можна.
Отже наступна. Фобія (Львів). Мелодійний поп рок з сильним поп вокалом. Все звучало злагоджено, тільки на передостанній пісні все зіпсував гітрний шнур, який перестав працювати. Хлопці грали гарно, в свому стилі, однак не знайшли підтримки серед нашої публіки.
Що точно не можна сказати про JaksyRock (Н.Розділ). Старі добрі хіти почали збирати під сценою любителів олдскулу. Дівчинка гарно співала, а хлопці на чолі з досвідченим дядьком Іваном давали рокенролів. Зал почав наповнюватись рокерами, які щосили стрибали і махали патлами. Закінчили вони виступ піснею для маркіяновича...
Наступні під крик якоїсь дівчини, а не під оголошення ведучого вийшов гурт Визволитель. Дуже було приємно бачити людей, яким подобається музика, що звучить і які не хочуть відпускати тебе зі сцени. Дякую всім, хто нас підтримував. Ми обовязково зіграємо жидачівський рокенрол!
Далі під шалені вигуки «Гіва» на сцені зявився гурт Esion. Звучання гурту і виконання значно покращилось з часів минулого концерту. Сподобався вокал. Треба працювати. Початок непоганий. Успіхів на конкурсі Левел Ап у львові.
Останніми були Clan. Мушу відзначити що звучали вони того вечора чи не найкраще за всі концерти в жидачеві і прихильники даної музики бісились і просто не відпускали їх зі сцени.
Словом концерт вдався і це приємно! Велике спасибі всім гуртам міста за допомогу в організації, файному ведучому Оресту, що не дав наам сумувати перед виступами гуртів і розставив світло. Юрку, що забезпечив порядок того вечора. Наступного разу обіцяю, що зроблю тобі заміну. Також дякую всій публіці, яка дуже не насрала, за вийнятком кількох товаришів, яким треба було дещо пояснити...
Загалом концерт вдався всім 5.

КВЕСТ вулицями нашого міста

2009-07-06T11:56:00.003+03:00

Отож 4 липня завзяті молоді люди Жидачева вирішили організувати вулицями міста таку бавалку, як КВЕСТ. Що являє собою сама ця гра? Є кілька команд, кожна з яких отримує певне завдання, відгадує його і отримує взамін наступне. У нашому випадку ситуація була така. Команда отримувала завдання – загадка чи просто певний вислів і логічно помисливши мала знайти місце про яке йде мова у цьому ребусі. Зробивши певні зусилля над собою і фізичні, і логічні, і психологічні представники команди знаходили тріумфальне місце, де знаходився таємничий код(рандомний набір цифр і букв), його повідомляли оргам забігу, якщо код вірний , то команда у винагороду отримувала наступну загадку і так далі, аж поки ті головоломки сі не скінчат.

В організаційному, суддівському, апеляційному(і всяких таких інших) комітетах було задіяно три людини – голова того всього параду Влодко(рефері на ровері), дівчинка Оксана, котра була основоположником Квесту і в останню мить долучився ще один Вовка, який очолював більшість комітетів. А команд назбиралося сім: "Телепузики"(я б їх назвав "Чорнопузики", бо всі були у чорних майках), "Хрони"(ну тут просто "Слонографи"), "Гойра"(видно завжди щось святкують), "Їжачки"(без коментарів), "Гарем"(два хлопаки і ціла купа дівок), "Сам по собі"(просто репери) і ще одна команда, курча пала не пам’ятаю назви.

Десь близько 22.00 год. то всьо дійство взяло старт. Завдання в команд були, як одинакові, так і різні, кожна команда йшла по своєму маршруту. Зупинюсь більше на діях команди в якій був автор цих рядків, а це тім "Гарем". Перше завдання "Трактор в полі дир.-дир-дир, я майбутній бригадир" ну і ми помакаронили в ПТУ і знайшли там перший код. Наступне "Можливо Богдан, а може Зеновій" тут нас взяли троха сумніви, але певними зусиллями дійшли висновку що це пам’ятник Богдану Хмельницькому(друге його ім'я Зеновій). Далі про Гутенберга – то зрозуміло винахідник друкарської машинки і ми вже на вул. Друкарська і берем третю точку. "Він витримував тонни, його били тонни" і тут ми почали чудити, нас осяйнула думка про старий міст і ми стрім голов помчались туди і ніц там не знайшли. На цьому етапі до команди приєдналися ще дві ґєрли і це додало команді додаткових сил і принесло зразу певний результат – з/д міст(по ньому поїзд їздить, а б'ють його фури які не пролазять під ним). "Колись там жили Русини(Владко враг поставив наголос на другий склад і це нас здорово збило з пантелику), а тепер там зал Царства" і подумали про будинок Свідків Єгови, але нічого там не виявили, потім ще один дім молитви на вул. Пушкіна і там пшик. "Япона мама" що ж то може бути, набираю номер суддів і беру підказку і той чоловік каже мені Русини (наголос на перший склад) і все стає зрозуміло – та це ж спортзал. І в мене зразу думка "А най би тому Владкові пов'язка на голові перекрутилася" за те що він нас ввів в оману. Далі ребус про турнікет, який ми теж довго знаходили, хоча правильна відповідь у нас була на самому початку, але ми до неї не прислухалися. Потративши купу часу на це завдання нарешті біля турнікетів у Другій школі було взято верх над цим ребусом. Дальше щось там про четвертинку м’яча і про гітару – це клітка. Наступне про Прометея і це Вічний Вогонь на могилі воїнів ВВВ і остання точка "Їх було 41 і було це в 41" – могила вояків УПА недалеко від лікарні. Ось він довгоочікуваний фініш.

Тепер про інші цікаві штуки. Деякі команди виявилися врагами, бо зривали коди і інші команди не знаходили їх затрачаючи на це багато часу і шукали зовсім інші місця. Також певні команди діяли у змові передаючи точки одні одним – страшна банда ігітурів. Команда "Слонографи" шукаючи розгадку про динозаврів бігла аж до одинокої сосни, але зазнала там фіаско, бо код то був на території ПТУ, на фініші капітан цієї команди громадянин Олежко висказав все, що він думає про організаторів і про динозаврів . Одна з команд розтлумачуючи вислів про турнікети подумала, що це кладка на с.Межиріччя і на таксі їхала туди, ну і звичайно не знайшла там нічого, окрім кладки і річки Стрий. Досить цікаві пошуки були коду загадки про Гутенберга, народ по території санстанції лазив. Про Русинів і Царів, моя команда ще мала варіант, як стара хата Царів і там шукала істини.

Тепер про результати. Перші "Слонографи"(ну чи "Хрони"), другі "Гойра", треті "Телепузики", четверті "Гарем" далі не пригадую. Організатори без відома учасників скоротили кількість точок з 12 до 9, що на мою думку вплинуло на кінцеві результати. Апеляційний комітет не справився зі своїми обов’язками – догана і понизити у класі. Рефері на ровері повезло, що не було команди Миханя, бо останній міг би застосувати патик по крижах судді за такі завдання. А так всі залишилися задоволеними і навіть зробили колективне фото, на якому добре що не має автора цього тексту, а то б фамілії визнали. І це мав би бути кінець, але… Як виявилося організатор на ровері ще й підробляє нічним таксистом і на своєму ТЗ розвозить дівок по хатам, цього разу його маршрут пролягав у район Гора. Казали люди, що він так дер на ровері, що аж му зіпріли… пальці(а ви про що подумали некультурщина). На цьому ставимо крапку, але не жирну, бо в майбутніх планах є ще певні задумки.

Ярами героїв 2009

2009-06-17T20:54:00.006+03:00

Отож 1-5 травня традиційно кожного року проходять навіть важко назвати «туристичні» швидше «бігові» змагання пішого важко назвати «мандрівництва» швидше «марафонства» з цікавою назвою «Стежками героїв», хоча свого часу командою Вектор їх було перейменовано на «Ярами героїв», однак і ця назва певно не приживеться в наших колах, так як мій батько сказав, що там де ходили ми – там точно герої не ходили :). Традиційною була участь непластунської команди Вектор.
Розпочиналось все цікаво, а саме через відсутність шостого учасника, що ставило під загрозу участь команди у змаганнях було прийнято оперативне рішення долучити до команди мого батька Зеника...
Маленьке пояснення суті змагань, якщо хтось не знає. Словом є старт (цього року Хуст, замкова гора), є фініш (Осмолода) і 16 контрольних пунктів по дорозі, які помічені на карту і на яких відповідно потрібно побувати і сфотографуватись.
Отож 30 квітня ковбойський потяг Львів – Солотвино... загальний вагон... студенти, які не змогли купити квиток і залізли через вікно... і нічні посиденьки якихось рівенських пластунів, що не давали нам спати і напоролись на сварку... не сприяли нашому хорошому фізичному стану перед стартом, тому ми, приїхавши в Хуст, знайшли безлюдну полянку біля старого кладовища і трохи поспали. Потім реєстрація, обговорення правил, жеребкування, збір, гімн, молитва і старт.
День 1.
Завдяки новому керівнику команди, Олежку, команда стартувала першою, тому все якось було неординарно... таке враження, що ми тікали від команд позаду, як від вовків . Перші 4 кп буле безпосередньо в м. Хуст, які потрібно було знайти самим, що нагадало певною мірою квест по місту... однак завдяки екскурсоводу, якого найняла сусідня команда, що змагалась в іншій категорії ми успішно з мінімальними затратами пробіглися по хусту і можна сказати вибігли на перше кп. г. Товста. Підйом був достатньо важким, бо палило сонце і організм ще не пристосувався до гірських умов... ще спав після зими, однак завдяки нашій таємній зброї (льодяникам рошен) ми подолали перше кп і помандрували на наступне кп. г. Грабову. Не дуже ходжені ліси з купою грибарських стежок були важким випробуванням для орієнтування, але того дня якось все вдавалось і ми практично в лідерах (не рахуючи фанатів, які йдуть до упаду) зупинились на ночівку, однак впродовж наступних 2 години на наш вогонь прийшло десь з 6 команд, в тому числі і братська команда «Все по барабану», які відповідно не давали нам спати :).
День 2.
Ранок 6 00 сніданок і в путь. Знову ліси, яри, засобів орієнтування крім компасу практично нема. Словом йдемо по приборах. Завдяки тому, що я випадково глянув на карту в потрібний час в потрібному місці ми без жодних труднощів знайшли кп.2 і відповідно потрібний поворот в с. Липецька поляна. Власне в цьому місці багато команд заблукало і частина навіть зійшла. Хто не заблукав – зустрілись з нами біля церкви, де всі приємно обідали в селі біля магазину з смачним хлібом та морозивом. Далі селом аж до підйому до першої суддівської бригади на г. Ясенє. Довгий та важкий підйом, нарешті судді... кілька нуднуватих запитань з історії визвольного руху закарпаття, по глоточку чаю і знову в бій до кп. 5 г. Водиця. Нічим не можу відзначити цю ділянку окрім зустрічі одного цікавого туриста одинака аля місцевого, який нас обрадував, що води далі не буде... Дійсно достатньо дика частина Карпати просто заставляла таки блукати, однак не нас... кілька важких годин з перепадами висот і от кп...фотографія і пошук ночівки. Власне тут було 2 варіанти: або падати в село, однак зранку неприємний набір висоти... але перевага – вода, або йти далі, але по словах раніше згаданого «чувака» води нема. Однак дивна назва г. Водиця насторожила і я уважно глянув на карту, де теоретично могла б бути вода і вирішив прямувати в напрямку Боржави на нічліг. І справді не прогадали... буквально 200-300 метрів від самої вершини гори ми знайшли джерело. Дивина та й годі. Тож була повноцінна вечеря і сніданок. І набір сил на наступний день.
День 3.
Знову ранній підйом і в путь. По дорозі маленькі ознаки маркування... починається мінімальна цивілізація... вискакуємо на Боржаву, точніше не хребет Палений Грунь і знову підтверджується теорія невипадковості назв... гора вся чорна, як після пожежі... цікаво хто це все підпалює... пробігши по паленому груню до кп. 6 г. Скала... не побачивши ніякої скали побігли далі до кп. 7 Вала-Течера і стрімко вниз до ГЕС в с. Противень. До речі ГЕС живиться з озера в с. Вільшани завдяки каналам, пробурованим в горі... то все гарно, але нам до Вільшан по пробуреному в горі каналу не добратись, тому прийшлось впоперек долати хребет – тобто з підніжжя вилазити на висоту 1082 м і знову спуск вниз до озера. Завдання ніби просте, однак як пізніше виявилось саме через цей підйом і зразу ж спуск змагання покинуло кілька команд. Погодьтесь якось нетуристично товсьо... а ... пластунсько. Однак слід зауважити, що впродовж всого маршруту ні в кого з учасників команди Вектор навіть на думці не було сходити з маршруту. Всі постановились, що дійдуть до кінця... можливо просто не уявляти скільки ще треба йти. Після вдалого підйому був не дуже вдалий спуск. Один з наших бійців, які йшли в гумових тапочках за 15 грн. проколов ногу. Але після певних процедур – пішов далі. От озеро на горизонті. Здалеку гарне велике... але підійшовши ближче побачили купу сміття, що залишилось від повені. На дорозі під озером було прийнято оперативне рішення підійматись на Топаз (наступне кп) з Меришор. Чому... не знаю. Так інтуєтивно мені щось підказувало. Тому до вечора ми спустились дорогою до с. Меришори і перейшовши межиріцку кладку і попивши мінеральної води з газом і залізом вийшли на дорогу якою зранку мали б підніматись. На повороті дороги з гуртожитку лісо пиляльщоків вибіг якийсь дядько і почав нам щось кричати... однак ми не зважили і пішли далі... пройшовши 200 м кинули табір на ні біля річки. Помились, поїли і спатки.
4 день.
Зранку прийшов той самий дядько, що кричав нам в слід і повідомив, що дорогу, якою ми збирались йти розмило і вище вона не придатна до переходу, але сказав що за його хатою є стежка, що веде на вишку. Ми поснідали... до речі в розмові мого батька з місцевим дядьком виявилось що у них якісь є спільні знайомі... словом цікаво вийшло. Десь 8 00 ранку дядько нас вивів на прекрасну серпантинну марковану стежку яка була супер зручна для підйому і за 2 години ми вже були на полонині. Також на вході на стежку ми зустріли команду легенда, яку таємно ми називали наркомани, бо впродовж маршруту ті нас дивували своїми божевільними витівками... ймовірно вони підїхали автобусом, бо на 8 00 ранку добратись до місця підйому пішки було нереально, але хай живуть 
На полонині нам довелось 1 км повернутись назад на г. Топаз, але я всеж таки вважаю, що рішення йти через мерешор було правильним. На топазі зустріли купу команд: хучів, трійцю... з топазу – на перевал Прислоп, який майже нічим не запамятався крім лижної траси. На перевалі людно... двійки, що днювали, судді, цікава краєзнавча вікторина, оприлюднення попередніх результатів, інформація про команди, що зійшли, обід. Відпочинок. І знову в путь. На Стримбу. Підйом важкий, бо палило сонце. Вискочивши на полонину ми витратили трохи часу, але все таки знайшли стежку, що траверсом йшла на стримбу... хучі загубились нище в лісі... і тільки крики долунали звідти, наркомани і трійця влупили хребет в лоб і вискочили на круті скелі, що було дуже небезпечним, а ми спокійно як і весь час без додаткових зуси дійшли до підніжжя стримби і безперешкодно взяли кп. Ми не сподівались, що все добре тут і закінчиться... так як стежки через передню і задню на верх чорної ріки нема. Тому про коментарі учасників писати не буду. Заночували десь кілька км за стримбою. Перед сном вигнали якихось пластунів, що прийшли пізніше і захотіли кинути намети нам над головою. Захід сонця був просто дивовижним...
5 день.
Сніданок. І путь через непролазні хащі, купи снігу, повалені дерева, круті спуски, важкі підйоми. Швидкість руху мінімальна. А ще жереб, який долали не повірите... по снігу зверху жеребу. Інколи провалюючись по коліна, по пояс, по груди. То сонце то вітер то дощ. Марні намагання і блукання у пошуках стежки... а її просто там не було. Так нецікаво і важко пройшов день. На вечір ми всетаки побачили омріяний стовпець колишнього кордону на верху чорної ріки. Фотка і підйом на Попадю. Знайомий з попередніх походів, хоча місцевість там помінялась суттєво. Завдяки олежку, який памятав дуже вигідне місце ночівлі прямо перед жеребом попаді ми впали на ніч разом з якоюсь рівненською командою. А на горизонті була її величність попадя, над якою нависла величезна хмара, з якої, як ми довідались зранку валив сніг, що ускладнив нам останній день.
6 день.
Харчів не залишилось. 1 згущівка, дрібки від сухарів... то був наш сніданок, який не дав доїсти до кінця набридливий дощ. Тут мені вже було моторошно. Попадя в снігу, дощ... що робити йти... небезпечно. Залишатись... з чим... без харчів. Але свого хвилювання нікому не показав і сказав керівнику команди підготувати всіх до виходу і пояснити, що пройти ділянку треба на одному диханні... без обіду... просто йти. Підйом на попадю важкий, по обледенілих каміннях, непрорубаному добре жеребу... але можна сказати по інерції ми вискочили на вершину. Видимість 3 метри. Густий туман, сніг. От він стовп великий... далй йдем по приборах. Стежки не видно – вона в снігу. Слідів нема – сніг випав вночі. Маркування нема – воно під снігом. Небезпечно, але йдемо. Найбільш проблемним було знаходження стежки з парянок. Вона виявилась справа і від вершини треба було повертатись назад на стежку. Без краєвидів в суцільному туміні і жеребі ми впали до підніжжя Грофи, яку вирішили не брати і через притулок плісце ледво теплі пройшли тупих 15 км по дорозі до осмолоди. Виснажені, брудні, голодні ми купили трохи печива, винця і випили за здоровя Юрка, в якого були іменини. Далі гарний збіг обставин і за 4 години ми добрались з осмолоди до жидачева.

Підсумовуючи: провалили ми десь 150 км. На все пішло рівно 5 днів. На ділянці було кілька смуг перешкод яких я класифікував би як 1А. Тобто вийшло щось наближене до гірської двійки, хоча офіційно то була піша одиничка. Команда гарна, приємна. Всі задоволені. Мій батько скинув 8 кг... за 5 днів...

19-20 квітня Великдень у Жидачеві. Гаївки

2009-04-22T16:58:00.001+03:00

Великдень був у нас на календарі, ну і потрібно зорганізувати якусь акцію. А що робити на ці свята, окрім того що наїдатися і напиватися? Відповідь є і це бавитися гаївки. Отож 20 квітня(неділя) о 19.00 на подвір'ї церкви Святого Воскресіння Господнього почалися збиратися юрби жидачівської молоді. Попередньо варто відмітити, що було проведено кілька репетицій, на яких молодь вчилася правильно виконувати гаївки(а щоб правильно виконувати потрібно знати слова, не будемо уточнювати хто не знав слів *смайлик, який зашарівся*) і правильно виконувати ті чи інші забавки. Ага і ще, керував то тим всім дійством такий собі чоловік на прізвисько Poizd.

Повертаємося до гаївок. Що кинулося у вічі так це достатньо велика кількість народу, що з одного боку мене здивувало(не очікував), а з другого приємно вразило. Перейдемо до переліку гаївок в які бавилися. Ну самою такою "попсовою" була гаївка "Подоляночка", ну як же без неї(навіть автор цих рядків у той вечір був Подоляночкою). "Під жидачівським мостом" про хлопців, які не вміють бавитися в гаївки. "Царівна" – три дійові особи, власне Царівна, Царевич і Відьма, ну як завжди добро перемагає зло, Царівна і Царевич у підсумку перемагають злу Відьму(і потім знову обираються нові герої і все з початку). "Хто видав" - утворюється коло, в середині якого ходить один чоловік, співаючи пропонує певний викуп за свою жону, а коло відповідає що не відасть, ну і так можна до нескінченості співати... "Голубка", щось подібне до попередньої гаївки, тільки по закінченні гаївки вибирались інші голубка або голуб і все продовжувалось заново. "Вербова дощечка" ну це для дівчат актуальна забавка була. Хлопці по двоє бралися за руки, утворюючи таку собі живу стежинку, а дівчина мала пройтися верхом по цьому ланцюжку і не впасти, якщо прохід завершувався вдало, то казали що вона скоро одружиться, то ж будемо чекати результатів цього дійства))))). Гра "Струмочок" – по парах хлопець і дівчинка бралися а руки, підносячи їх у гору. Тим струмочком почергово хтось пробігав і навмання вибирав собі пару, в принципі на фініші можна було розгледіти кого ти вхопив собі.

Далі така цікава гра, навіть і не знаю яку їй назву придумати, ну най буде "Гіджаки". Утворювалося коло, всі бралися за руки і перший починаючий доторкався одною ногою до ноги ближнього, а той у свою чергу тою ж ногою торкався до ноги іншого партнера і так по колу. Всі таким чином трохи заплутувалися, виконуючи акробатичні трюки(розтяжки, шпагати), займали екстравагантні пози. Хто падав на землю той вибував з гри і так коло скорочувалося до мізерної кількості народу.

Гра "Ремінь" – знову коло, молодь стояла в парах(одне за одним), у середині бігав хтось один з ременем, а інший давав на мешт від нього. Потрібно було наздогнати втікаючого і вперезати його ременем, якщо це ставалося учасники мінялися ролями, також той хто втікав міг стати на чиєсь місце, тоді вже інша людина втікала.
Була ще масштабна плутанка. Робилося велике коло, яке збігалося до купи і заплутувалося по повній програмі, а троє-четверо людей мали то всьо розрулити назад. Варто відмітити, що молодь плуталась на славу, розборонникам потрібно було поламати трохи голови над такими ребусами.

Тепер перейдемо до самих касовиших і видовищних бавалок, які набирали завжди найбільшу аудиторію учасників. Перша "Моргавки" – по колу стояли дівчата біля кожної навприсядки сидів хлопець, а в середині ходила дівка і моргала якомусь хлопцеві, а той мав вирватися з обійм дівчини, яка стояла над ним і пильно стежила, щоб бодай він не втік. Скажу на правду декотрі дівки так пристрасно і завзято тримали своїх хлопців, що складалося таке враження, що ті їхні на віки. Потім все навпаки – хлопці стоять, дівчата навприсядки і в колі хлопець, що моргає дівчатам. Досвідчені хлопаки тримали міцно дівок, а от молодняк трохи ловив ґав і губив своє щастя )))).

Ну і лідер прокату гра, яку назвемо "Цьомкни-бомки". Коло в перемішку хлопець дівчинка в середині кола хтось один. Учасники кола ходять і приговорюють певні слова, які саме, то для мене залишилося загадкою(ну слова явно не на українській мові). Та особа, що всередині закриває очі і по закінченні промови учасників кола вказує пальцем на певну особу протилежної статі, яка виходить в коло і вони стають один до одного плечима(коло знову щось там булькає) і одночасно повертають свої голови направо чи наліво, якщо обидвоє повернулись в одну сторону, то поцілунок(в щічку, в губи, то вже як кому заманеться), в різні - просто потиск руками. Та особа, котра була в колі йде водитися по колі з іншими, а інша залишається, щоб вибирати. І так аж поки люди не націлуються, були представники, які так і лізли цілуватись один до одного.

Це все дійство продовжувалося десь до півночі, потім народ зібрався і пошкандибав у парк, де під акомпанемент гітари і сопілки народ співав різних пісеньок. Наспівавшись почали розходитись по домівках, але передова-ініціативна група молоді пішла ще на Гору(є такий район в нашому місті) на пляцки до… ну не будемо визнавати фамілії, недоцільно.

На наступний день молодь проявила ініціативу і вирішила знову зібратися на гаївки, таке враження, що прийшло ще більше народу і почали ще з більшим завзяттям гаювати. Ті самі гаївки, ті самі забавки. Популярними були ті ж самі ігри – "Моргавки", "Гіджаки", "Цьомкни-бомки". Ближче до завершення гаївок шестеро зварйованих особин(троє хлопаків і троє дівок) почали видумувати якісь нові забавки. То хлопці дівок на плечах тараґали, то на руках носили, то бігли в парі з різними викрутасами ніг, ну видумували всьо підряд і втілювали це на практиці. Фініш гаївок настав десь опівночі і продовження перемістилося у парк, де продовжили бавитись у інші ігри, які були не менш цікавими і смішними.

Підведемо певні підсумки того всього дійства. Перш за все потрібно сказати велике дякую громадянину Poizd, котрий був основним організатором гаївок, саме він агітував молодь і збирав їх на репетиції, і на правду кажучи успішно справився зі своєю роллю. По-друге дяка молоді(ну і старим грибам з "Вектора"), котра прийшла, тим самим збагативши себе культурно і просто весело, і пізнавально провели час. Маю надію, що всім присутнім на гаївках таке дійство сподобалося і в подальшому будуть залучатися нові люди, як до організації так і до участі в таких проектах.

П.С. повз мої вуха проходила інфа, що і у вівторок молодняк збирався ще гаювати, якщо це так, то зачот їм і п’ять(ну чи тепер дванадцять) балів у щоденник )))

МГО "Вектор" на тренінгу громадських організацій

2009-03-31T10:58:00.006+03:00

21-22 березня у реколекційному центрі смт.Брюховичі відбувся навчальний тренінг громадянської мережі "Опора" "Основи громадської діяльності". Учасником цього дійства була наша маленька організація "Вектор" у складі шести чоловік, а саме Юрко і Михань – два активісти організації та Христина, Олежко, Ігорко і Орест – які є претендентами на вступ до організації(мають пройти ритуал посвяти). Так би мовити підростаюче покоління. Також у тренінгу брала участь громадська організація з м. Старий Самбір. Ораторами(педагогами) цього тренінгу були дві дівчинки Оля та Іра, а також Сашко, який був, як і учасником, так і оратором тренінгу.
Розпочався тренінг із знайомства учасників, кожен на листку паперу формату А4 намалював три малюнки, які характеризували його уподобання, мрії. Далі визначилися з напрямками діяльності громадський організацій і одразу провели практичне заняття. Учасники були поділені на команди(по двоє чоловік), кожна з яких мала охарактеризувати певний напрямок діяльності громадської організації. Вдалося все на славу. Обід(годували нас, як на убій). Після обіду була така собі весела руханка, а далі Сашко розпочав розповідь про Мотиваційний блок нашого тренінгу. Було поставлено питання: Чому наш народ ставиться пасивно до громадської діяльності? Чинники були різні – менталітет людей, непоінформованість, лінивість, негативна спадщина РС, страх… Також, щоб закріпити прослухане провели практичні виступи учасників. Кава(чай)-брейк. Опісля було організовано виставкове дійство під назвою "Прийом у короля". Нам учасникам у короткий термін потрібно було придумати сценарій до цього виступу і наділити всіх ролями, з чим ми успішно справилися. Цим дійством нас підвели до блоку "Роль у команді". Оля нам розповіла, які саме є ролі(природній лідер, душа команди, спеціаліст, …) у командній праці, пояснивши сутність і важливість кожної з цих ролей. Щоб виявити схильність кожного з учасників, до певної функції у команді було проведено тест – відповіді на питання, за підсумками якого кожен підрахувавши набрану суму балів дізнався до якої ж ролі у команді він тяжіє. Вечеря. А потім підбиття підсумків першого дня тренінгу, кожен учасник ділився своїми враженнями від почутого і побаченого, вказували на плюси і мінуси навчально дня(у більшості це були тільки позитивні відгуки). І на завершення робочого дня перегляд фільму, якщо не помиляюся "Сім душ". По закінченню перегляду всі розбрелися по кімнатах, хто спати, а хто… ну бокс дивитися. На хронометрах 00.00 і ми біля екрану телевізора, по якому трансляція з Німеччини, де наш Віталька Кличко натовк писок громадянину Гомеру з Куби, хороше було побоїще і що головне з позитивним закінченням для українських глядачів. Тепер можна і заснути(слонографів порахувати).
Неділя, ранок, 8.00, підйом, сніданок. Блок "Інформаційна робота". А саме чотири напрямки інформаційної роботи: Медіа, Влада, Громада та Спонсори(донори). Для закріплення пройденого матеріалу знову поділ на групи і практичне заняття з виступ на загал. Команди мали зобразити на малюнку чоловіка з притаманним йому одягом і властивостями характеру, в залежності від отриманого напрямку роботи. Далі розглядалося питання правильної співпраці з медіа: ТБ, Радіо, Преса, Інтернет, тобто як подати інформацію громадській організації у цих чотирьох напрямках. Чотири команди, кожна отримавши по напрямку мала представити свій шлях представлення інформації. Команда у якій був автор цих рядків отримала у завдання ТБ. Я, Сашко і ще двоє хлопак з Ст. Самбора розіграли сценку "Файна ТВ" з Інокентієм Бестом(я) та Зиновієм Пипкою(Саша). Всі зацінили шоу і відправилися на обід. Після перерви повернулися до питання мотивації(Сашко керував парадом), потім Іра розповіла про способи подання інформації(брифінг, прес-реліз, прес-анонс, …). У підсумку кожен мав скласти Прес-реліз про наш тренінг, бажаючі могли прочитати на загал свої творіння, а Оля і Іра обіцяли найкраще з релізів вивісити на сайті http://www.opora.lviv.ua/ (це ми перевіримо "смайлик, який єхидно сміється"). У заключній фазі тренінгу кожна з організацій розповіла про свої плани на літо, щодо організації певної громадської роботи.

Ну і на остаточний кінець всі ще раз поділилися враженнями, подякували організаторам тренінгу за чудову проведену роботу, за те що навчили нас чогось путнього щодо громадської активності і взагалі за добре проведений час на цьому тренінгу.

21 лютого: Hot tea, Розділ, Визволитель, Clan

2009-03-02T21:09:00.003+02:00

Словом щось я "закапарився" і не всиг ніц написати. Натомість цемна діцинка Оксана трохи накалякала)) нище її відгуки:

Не встигли відійти від концерту ХУ4, який відбувся 31 січня, як Вектор + Центр творчості зумів організувати новий концерт для любителів рок музики. Hot tea, Білий Крук, Визволитель, Clan – гурти, які в черговий раз потішили своєю музикою жидачівське населення і не тільки.
Тепер трохи вражень про сам концерт …
Першими на сцену вийшли львівський гурт * Hot tea * . Особливо не здивував публіку, хоч як і вокалістка не старалась, проте так і не змогла розворушити присутніх. На перший погляд видалось, що група – новостворена.

Наступними з’явились гурт з Нового роздолу *Білий крук*. Почула вперше, проте сподобалось, все ж таки змусили публіку перестати підпирати стіни і почати рухатись. Незважаючи на неполадки змогли викрутитись, словом – молодці. Тут беззаперечно можна їх тільки похвалити.

Щодо Визволителів. Сам виступ можна було поділити на дві частини. В першій зіграли старі пісеньки, які вже усі мабуть знають напам’ять , а в другій – нові.. В певній мірі була трішки розчарованою їхнім виступом. Старі пісні відіграли добре, а щодо другої частини, то здивували різькою зміною стилю в музиці. Нажаль звук був не надто якісним, тому вокалу майже не було чути. Та попри все народ під них наскакався найбільше. Думаю, що на наступних концертах, вони зможуть виправитись.

Хедлайнерами концерту був гурт «Clan». Мало що можу сказати про виступ цього гурту, так як не є любителькою, хоча і під них зал також зумів відірватись.

В загальному – все пройшло досить файно.
Приємно здивувала к-ть людей, багато нових лиць, які до того не зустрічала на концертах, мала кількість п’яних, і досить чисто залишений зал опісля.

Були і свої мінуси, але здебільшого концерт пройшов нормально.

Велика подяка організаторам концерту.

31 січня. ХУ4 та компанія в Жидачеві

2009-02-12T18:47:00.007+02:00

...люди, котрі слухають рок музику – це ті люди, які не розуміють як можна слухати щось інше.

Панк, метал, емо, готи... – набір слів, що лякає пересічну людину, але їх визначення чітко відмежовують конкуруючі, а то й ворогуючі субкультури оду від одної, але тільки не в Жидачеві. Цьому й доказ суботній вечір 31 січня. Клюб папірників, який став центром неформалізму міста, району й одним з центрів області зібрав всіх... вище перелічених. Завдяки вже по суті "бренду" міста група Ху4 включила Жидачів в перелік концертних міст України в рамках туру групи.
Нажаль налаштування концерту почалось з певних неприємностей, але це не завадило все почати вчасно. Отже:
Першою вийшов на сцену гурт з Нового Роздолу. Він був незапланованим, але як на виступ без чексаунда і перших... то виступ був достатньо хорошим, от якщо чесно від мене – то побажав би хлопцям збирати гроші на кращі інструменти – а то звісно в наш час досить проблематично...
Наступною вилізли на сцену Есіони (екс Реінкарніція). Того вечора був я на них трохи злий, але незважаючи на це приклав максимум зусиль, щоб вони нарешті зазвучали, чого не відбулося нажаль минулих концертів. І дійсно їм вдалось завести публіку. Аплодування, вигуки, свист, писк, слем і драйв... було все. От шкода що не було вокалу, за вийнятком останньої композиції, де власне відбувся дебют провідного рокера Гіви. Словом група зробила все, щоб дебют вдався. До речі напередодні концерту група відмовилась виступати, але все таки вдалося їх випхати на сцену.
Наступними вилізли на сцену Хепі енди з Нового роздолу. Знайомий вже місцевій публіці гурт і творчість допомогла встановити контакт сцена – зал і не згасила енергетики а тільки піддала жару. І навіть обірвана струна не завадила успішному виступу групи. Сподобалась виконавська майстерність Миколи і достатьо сильний і дуже специфічний вокал Олега. Ну і ще доволі часто давав про себе чути барабанщик, якого було ледь видно зза барабанів. До речі даний гурт по суті виграв приз глядацьких симпатій. Звучали вони цього вечора стильно і фірмово.
Четверті – Форпости. Молода і доволі перспективна львівська група. Відносно звучання виконання зауважень нема. Вони успішно залогінились в систему і доволі легко отримали підтримку публіки. Однак якщо критично підійти до них, то найслабшою їх стороною є підбір матеріалу. Відчутно, що гурт ще не визначився до кінця зі стилістикою. Також як на мене варта було б трохи більше рухатись на сцені – тоді б можна було б зал розірвати повністю, хоча виступ все одно на зарах! А попередні речення просто інформація для роздумів.
Останні: хетлайнери і винуватці вечора гурт... гурт... аж за третім разом зміг вигукнути назву ведучий ху4. Розігріта і вже змучена публіка з останніх сил рвалась в середину залу і хаотично штовхали один одного. Атмосфера залу надихала виступаючих (про що вони мені пізніше зізнались) і останні навіть не полінувались два рази вийти виступати на біс. Дійсно досвідчена команда приручила глядачів не технікою а в першу чергу досвідом, позитивом, цікавими текстами, запалом. От шкода що було зіграно мало старих пісень, яких публіка знає напамять.
Напевно вперше в історії рок концертів в Жидачеві я побачив повноцінний і повнолюдний слем посеред залу, де панував дух братерства, де ніхто не проявляв агресію чи злість. Це реально показник для мене. "Ріспект" люди що ви є.
Після концерту було знайдено буквально кілька пляшок від пива що є по суті каплею в морі в порівнянні із відповідними артефактам після дискотеки в 50-ці, але все одно ми повинні прагнути до кращого і підкоривши гордість викидати пляшки в смітник і не уподоблюватись "худобі" :) не побоюсь того слова. І взагалі тим, хто не може прийти на концерт без пляшки пива пора зрозуміти що найкращим алкоголем є рок! Як не крути!
Також варто відмітити, що концерт в Жидачеві відвідали гості з Нового Роздолу, Заріччя, Гніздичева і... Загірячко (останнє жарт).
p.s. хто має якісь фотки - киньте лінки в коментарях.

Українська Різдвяна Вечірка (7 січня 2009)

2009-01-16T11:29:00.003+02:00

7 січня... Різдво.
Думаю в більшості з нас цей день почався з ранкової літургії та морозного вітру, який підганяв до церкви. Також думаю в більшості з нас цей величний день асоціюється з сніговим морозним днем та колядою... Цього року все було ідеально: приємний світлий день, пухнастий сніг навколо та як мініму три групи вертепуючих молодіжних групи, які бігали по місту та співали колядки та вітались один до одного Христос Рождається - Славімо Його. Також приємно що ці три вертепи завітали до клюбу, де проходила українська різдвяна вечірка та конкурс вертепів. З цього місця детальніше :)
Отож першими розпочали різдвяну естафету вертеп Олі та Вероніки (ну звичайно там були інші учасники, але то я так скорочено, бо як почну всіх називати – то когось забуду...). З перших фраз було відчутно, що вертеп обійшов не одну хату і певно зароби вже трохи грошей – бо поводили себе дуже вільно та впевнено. Прекрасний артистизм та емоційні діалоги привертали увагу та заставляли глядачів вслухатись в кожне слово та стежити та розвитком подій. Найбільше запамятався жид, точніше жидівка з круглими окулярами та сумкою, з дуже цінними речами :). Словом молодці. Цьому вертепу особисто я присудив 1 місце! Також варто відзначити гарні костюми учасників!
Другим виступив вертеп Вектора. Нажаль до виступу ми зробили тільки один бойовий виступ, на якому і то грошей не заробили... В сумці в жида була пуста пляшка горілки, та поцуплені цукерки. Саме тому ми поступилися загальним уявлення попередньому вертепу, але відзначились кількома епізодами... Мені важко таке згадувати, бо в них я постраждав, але я мусів змиритись з цим – бо така вже в мене роль... жидівська. Спочатку пан стрілець послав мене до 50-ки... а потім ще й на пару з князем Ярославом... Галицької землі... щоб йому добре було налупцювали мене мечем і автоматом по спині. Але було весело :).
Третіми забіг вертеп, де практично всі були чортами... всі чорні, розмальовані, але пізніше я всіх розгледів і все стало на свої місця. Після наших забувань слів вони дивились дуже гарно. То певно їм помогла шабля визволителів, велика зарка в звіздаря, та літрова пляшка горілки в жидівки... Сценарій дещо різнився стилем від двох попередніх, тому привернув увагу. Цікаво мені було спостерігати за хлопаками в даних ролях, бо виходило в них все доволі гарно. Їм я присудив 2 місце, а почесне 3-тє зайняв вертеп Вектор.
О, потім всі гарно потанцювали, пострибали, побісились і розбіглись по домівка... правда хто по чиїх :).
Так пройшов великий день Різдва Христового. Дуже приємно, що ми зуміли поєднати приємне з корисним і надіюсь що і надалі будуть підтримуватись вечори, що роганізовує Вектор спільно з Центром творчості для дітей та молоді. Всім дуже дякую.
П.С. Хочу щоб ви написали трохи своїх коментарів, а не тільки читали мої. Мо хтось з чимось не згідний, чи хтось має якісь пропозиції – будем дуже раді!
На разі бувайте! Христос Рождається! Славімо його!

Андріївські вечорниці (13.12.2008)

2008-12-18T16:57:00.011+02:00

Субота 13 грудня. Звичайний морозний суботній день не віщував нічого надзвичайного, однак телефон з пропущеними дзвінками від Михайла Царя нагадав мені про андріївські вечорниці, які готували Вероніка та Христина.

Власне вечорницям передувала ще одна важлива подія м. Жидачева – презентація байкер фільму від Тараса Мацука. Важливо зауважити, що на премєру прийшло доволі багато глядачів. Але якщо врахувати велику кількість гостей зі Львова та Івано-Франківська – то саме корінних жидачівців було лиш половина. Але шумний мов вулик зал дружно затих зразу після початку фільму. Про сам фільм писати не буду – то інша історія. До речі будемо чекати офіційних та неофіційних рецензій стрічки, але варто відмітити оплески та очікувані автографи Тараса та Романа. До речі 1 копію фільму було подаровано в музей МГО “Вектор”, то ж хто пропустив показ – звертайтесь.
Одразу після фільму, правда з невеличкою перервою на перенесеня апаратури в кімнату для танців розпочалася вечірка. Тепла, завдяки калориферу та затишна, завдяки цікавій композиції освітлення обстановка дійсно причаровувала, а ще ці дівчата з їх ворожінням... Людей не було багато, але як на таку подію, то була якраз та кількість, яка потрібна, та ще й приблизно однаково хлопців та дівчат. Конкурси проходили жваво, цікаво та вдало. Власне ніхто не залишався байдужим. Особисто для мене було дуже приємним, що на вечорі я побачив нові молоді чоловічі обличчя, які на стояли в кутку, а дійсно бавились... так як це має бути на вечорницях. Також кілька народних пісеньок доволі гарно заспівали Уляна та Оля, що теж додало позитиву.

З вечора особливо запамятались моменти, коли один мужній хлопець вирішив красиво поцілувати дівчину, яку після певної фальсифікації з “ениками бениками... це напевно будеш ти” вказав на потрібну йому дівчину :); також шкода мені стало Оксани, яка наворожила майбутню професію свого судженого, витягнувши з мішка стаканчик :); намальована борода за те, що калиту не випросив :); та підігріті на калорифері смачні вареники :).
Отже дякую всім ініціаторам, організаторам свята, та тим, хто активно долучився до його проведення: Герасименко Вероніка, Снігура Христина, хлопець з першого фото, Баранкевич Лесі, Оксані Полівчак (нажаль під час вечорниць була відсутня), Царю Михайлу.
З нетерпінням чекаємо на наступні цікаві вечори та наступні ініціативи.

МГО "Вектор" на КАВКАЗІ, 2008 рік

2008-12-18T16:02:00.006+02:00

Цього літа, точніше 26.07.2008 - 10.08.2008, незважаючи на численні перешкоди, втілюючи у життя свій давній намір, ударна група МГО "Вектор" у складі Влодка, Олежка, Юрка, Хіміка і мене, здійснила вилазку на Кавказькі гори.

Мовою цифр і даних маршрут складав десь 120 км (пішки) вздовж головного кавказького хребта та кордону Грузії (Абхазії) та Росії по російській території (найближча віддаленість від кордону 6 км), перша категорія складності, за 10 днів ходу:

Архыз, мостовая поляна –
- подход к пер. по долине р.Псыш -
- подъем на пер. Заячьи ушки (к/с 1А, 3000 м., хребет Чегет-Чат) -
- Зеленые озера -
- ур.Чертова мельница -
- спуск к долине р.Кизгыч ( по архызскому участку тебердинского заповедника),переправа
- подъем на пер.Бугой-Чат (н/к, 2800м., хребет Ужум) –
- далее спуск к р.Маруха, переправа –
- подъем на пер.Халега (хребет Мыстыбаши, н/к, 3027м.) –
- спуск к р.Аксаут –
- подъем на пер.Алибек (3168м., к/с 1А) –
- далее спуск в домбайскую долину, альп.лаг.Алибек (окончание маршрута), подъезд или спуск в Домбай.

(вибачте шо не по нашому)

Інструктор Вадим Орел (м.Київ)

Крізь призму мого світобачення було все так:

Попередньо домовившись в мережі, група з Ж виїхала на Київ шоб обєднатися з іншими фанатами з України, які також без тями від всякого роду пригод.

Ну шо то якись капец починалося все дуже туго, гороскоп мені сказав шо я маю стати жертвою якоїсь дикої афери, потім ше почалася повінь решта львівських невідомо якими шляхами доїжила до львіва на поїзд на київ. І взагалі мене гризли страшні сумніви з приводу того чи серьозний тіп той орел, потім ті мутки в грузино-російських відносинах, короче то все не передбачало нічого доброго….

Далі вокзал південний в києві 21.00 всі є крім керівника – ги…Ну він прийшов шоб не збрехати десь 22.00 і слава Богу…Народ вже починав нервувати….

Далі пробіли, о сіли ми в поїзд типу познайомились, роздавили пляшку коньяку ну і остаточно познайомились…Рано підсів якись тіп в Дніпрі, з виду зразу москаль , такий патлатий, о бах!!! А він то орла знає, о ше й з нами їде, ні фіга собі подумав я собі, ше одне чудо…Но ми з ним поговорили і виявилось шо не все так запущено, він не любив донецьких і це стало переломною віхою, яка змогла найти між нами спільну мову. Одним словом як виявилося врешті Дімон контрольний тіп.

Так помаленьку потихеньку ми потелепались до кордону «старшого брата – осередку миру і братерства в регіоні», шоб перетнути кордон довелось пожертвувати одним з членів команди.

Тут всі тихенько порадились і вирішили шо це буде Сергій – єдиний поборник вегетаріанства поміж нас. Типу міркували так: «а шоб знав як на другий раз свої консерви везти в гори і їх там терти»…. Так його і лишили на кордоні, я ледве сльозу не пустив, але моє мужнє серце сказало мені - НІ!!! Будь сильним, тебе ще чекають випробування кацапським краєм….

Та Сергій виявився як в нас кажуть «не з тих порядних», і вже на другий день, затамувавши шось в глибині душі, наздогнав нас серед гір біля якогось базару, де продавали кефір з чебуреками за шаленими цінами і називали їх якось не по нашому. Тепер ми спокійно без будь-якої так би мовити задньої думки, завдяки благородній, гуманній, все обізнаній, чесній та найосновніше надійній фірмі БАРС, могли у повному складі вирушати по маршруту. О, до речі про склад, як влучно зауважив водій пазіка, в нашого орла є багато не розкритих талантів, яких мож реалізувати у сфері торгівлі, ну то таке в разі чого Вадим не пропаде…

ХФУУУУУУУ!!!!!!! Нарешті дойшло до власне походу, і пішли ми, тихою сапою , пошуміли, посапуючи в сапєлкі, ги…

Перший день пішли здебільшого помало попри ріку Псиш, до гори Пшиш, за якою перевал Псир. Чого варто назви запам’ятати не тошо наплічник тягнути. Одним словом було спокійно як на прогулянці, якби не «доблесні мужні та сміливі вартові кордону старшого брата від позашлюбної дитини південного сусіди», розібрались в ситуації одразу, зібрали паспорти, і по одному як в ковбойських фільмах витримавши погляд око в око, їх з серйозним виглядом перекручуючи прізвища почали віддавати в руки власникам.Дійшли до їх застави і далі цих доблесних лицарів в поході не бачили. І Слава Богу…Перейшли ріку, стали ночувати, спали погано, чи то хтось храпів, чи то річка шуміла чи то мій несприятливий гороскоп, одним словом ні фіга не виспався.

Рано повалили далі і почався дикий підйом прямо вверх як не дивно… тяжко, здебільшого через те шо була моя черга нести намета. Вилізли до трави і там, як не дивно ми зіткнулись вперше з представниками дикої фауни і …. галюцинаціями, ги… Так, саме так, на кавалку тогорічного снігу, валялась організована група ведмедів (мабуть бурих), короче було їх там як гною… добра половина нашої групи повірила в ту колективну галюцинацію на кілька хвилин правда, але факт залишається, гори почали брати своє…Йшли ми в бік куди вела стежка проте траверсами і споглядали вниз звіряючи напрямок нашого руху з напрямком стежки, врешті залізли на висоту 2800м як виявилось і найшли поляну з … щавелем, що й переконало нас на ній заночувати, незважаючи на відсутність дрів…. туалету, душу …. ой сорі, захопився….ги.

Перед сном вирішили протестувати наші розумові задатки, на крокодилові, як виявилось нестача кисню декому досить серйозно почала даватися в знаки, місцями пробивало на ха-ха, а деколи і на ги-ги…. А ше сідало сонце і було так красиво шо аж страшно як…

Тепер я виспався, нарешті, рано пошуміли на зайчині вуха, ви там не подумайте нічого такого, то так перевал в дружній державі назвали, хоча досі не розумію де ті люди там зайця побачили, ну хоть крілика, а тим більше його вуха – не подібне воно на то…

По дорозі нас спробувала атакувати група диких баранів (турів), але їх було тіко троє а нас більше, короче відбилися від них фотоапаратами.І тут почався сніг з льодовиком, нарешті половині людей стало ясно нашо в гори брати мотики, ше й такі не практичні у повсякденному житті….

Народжені повзати літати не можуть – саме так, нашому керівнику, незважаючи на власне прізвище довелось десь півтора години сапати льодовика… а ми за ним ….3000м гуд, взяли - особливо не стомився, далі фото сесія, типу: «а от я був на кавказі…», показав як в карпатах катаються ті шо не стоят на лижах, спортив накидку ну то того варто…зелені озера обід сало часник цибуля сухарі сир клаптик ковбаски…Зате далі ми дали собі газу спускалися аж до 20.30 ледво ноги попритягали, до якоїсь землянки 1946 року випуску… короче відчув життя, львівська група традиційно давала концерта десь до 00.00 поки сусіди не попросили … на біс …у ліс. Десь в цей час (точніше не пригадаю) затяті прихильники чаю без цукру почали здавати свої позиції і валити по повній програмі чай з цукром, тре визнати свою заслугу….ги.

Рано довго спали, потім 3год лісом, і ми досягли недоторканих запасів доблесних вартових гірських кордонів, проте вони поїхали як виявилось «у відрядження» і це стало їхньою роковою помилкою, НЗ негайно роздерибанили і планомірно безжалісно знищили.Раптом з камишів вискочив Ленні Кравіц , вав, та то був Хімік без косів, як виявилось він щойно покинув фан клуб Юлі Тимошенко, і здійснив акт поривання з темним минулим…Прийшов тіп приніс рис … з мясом якого ви хрєн там найдьотє, і на тому дякуєм …Знов ранок, на цей раз по колоді через ріку Кизгич вроді, самі перейшли ше й тих типу крутих з Непала довелось переправити, от так буває, ми ж українці не скупі якісь там, нам шкода тікі сала. Ги. А далі аж моторошно 10 хв йшли 1 год привал і так три рази то був найтяжчий день походу для мене (знов ніс намет).

По дорозі розводили комітети здебільшого про проблеми паспортизації громадян сусідніх держав, а також розглядали проблеми їх пенсійного забезпечення. Та врешті Вадим найшовся, чи знайшов нас, одним словом і він і ми були раді довгоочікуваній зустрічі, і з цим запалом піднялись на лінію лісу під перевал Бугой чат (Бугайський Чат – чат ВРХ в неті) де й заночували.

А перед тим керовнік наш мав необережність назбирати дивних грибів у лісі і зварити з них чайок для себе, звечора ніби все добре спокійно, а от зранку з палатки вилізла друга людина, я аж налякався, ніби він але китаєць, типу так запух шо аж очей не видно, но до вечора відійшов, після того пив тіко чебрець і других заставляв пити і збирати. Ги…Вилізли на перевал досить нормально без значних фізично моральних зусиль, там фото сесія шоколяда ітд. А тут почалась епідемія підкорення незапланованих вершин з метою пошуку зв’язку особливо відзначився Хімік за що почав з цього часу отримувати відзнаки у вигляді додаткових банок конзерв …. в рюкзак. Ги. Так до слова зв’язку не було аж до 9 дня…

Далі довгий спуск до р.Марухи, переправа, поплив шльопок керівника безслідно, чесно я не хотів…Хтось втрачає хтось находить, так Юра найшов, дійсно нашо орлу, який витає в небі взуття для води… Народженим літати у воду лізти не треба.

Стали на ночівлю, дрова не горіли було мало кисню, мабуть, з болями зварили вечерю, зато чудові краєвиди льодовик Марухський чи шо.

На другий день середнім темпом вийшли на пер Халегу де виявили «артефакти ВВВ» і туман, в якому виявили стежку, собак кавказьких, коней, буйволів і бичка, також під авторитетним керівництвом Вадима знов збирали чебрець… далі були гриби непристойно великі, фотосесія з грибами, два казани грибної зупи супер.

Річка Аксаут файна ну холодна зараза, на ній була днівка, сиділи цілий день займалися чим хтіли, за моїми підрахунками в той день я поглинув 800г суниць з цукром от. Порахували продукти і зрозуміли шо мож троха пообжиратися зекономленим. Ввечері роздавили пляшку коньяку 4 зірки 3 перевали, потім намутили якогось шмурдяка із залишків спирту і лимонів і хто хтів міг троха залитися, до слова в той вечір львівська група дала свій кращий концерт і залишила свій глибокий слід в серцях шанувальників з цілої України, які з тим слідом і поїхали.

Рано мені втопили шльопок… це був Вадим, не злопам’ятний відімстить і забуде. В цілому переправа пройшла без втрат хіба шо кості дико ломило. Далі народ повалив на смердячу воду таку як в нас в Трускавці, понюхали попили і повірили в свої сили. В результаті після виснажливого підйому десь о 20.00 Хімік на пер Алібек 3200м звонив свому діду додому і зговорив шалену суму грошей. За пів год всі підтягнулися. Той перевал кульмінація всього походу краса неземна, гори, льодовики, хмари, захід сонця немає слів то треба бачити.Поки піднімалися декого починало накривати типу, йдем назад або мені нехватає кисню але то тіки підкреслило всю серйозність того перевалу.

Спутились 200м і заночували, рано знову піддалися нападу турів, цього разу вони підготувались краще, припхались цілим стадом, і коли всі спали вони вторглись в наш табір і почали вчиняти безчинства лазити по казанках, рвати палатки, жувати миски - просто жах. Та нас врятував мужній сміливий та відчайдушний Вадим, який голіруч кинувся на самого рогатого барана заламав йому ліве заднє копито правою рукою а лівою ногою впритул розстріляв його з фотоапарата, і тут решта загарбників зрозуміли шо не на тих напали і поспішно покинули табір. Коли я виліз перший після Вадима з палатки то ше бачив як він змивав снігом з рук кров от тоді він мені зізнався у скоєному. На жаль те фото впритул не вийшло бо Вадим забув відкрити об’єктив, ну але ж це ніяк не применшує героїчність подвига нашого керівника який ціною власного життя та здоровя кинувся в нерівний двобій з переважаючими силами супротивника.

Безмежна вдячність йому за це. Є місце подвигу в нашому житті, ось він який орел, той шо народжений літати.

Я і Вадим з києвскім Дімом перші рано прибігли в Альп лагер Домбай де негайно знищили 2л пива і контік на більше в нас фантазії не вистарчило але й цього вистарчило шоб зрозуміти який смак має життя. Ввечір був шашлик з барана на всі гроші, ми з Дімоном посиділи так би мовити очєнь качєствєнно бахнули вина і настрашили місцеву дівчину словом дякую. Файно. Потім ше був традиційний на цей раз гала-концерт за участі тих самих виконавців на замовлення тих самих слухачів.Рано тяжко, певно траванувся халвою…ше той моторошний альпцвинтар, базар, пазік, не злим тихим словом БАРС, ту шо нас береже, тобто їх від нас, поїзд, київ, пиво, домів….

ХФУУУУУУУУУ!!!! Спогадів море, емоцій океан, задоволення ше більше.

Одним словом чудово проведений час !!!

Можливо деякі моменти незрозумілі для широкого загалу, ну то лишаю їх на своїй совісті...

Фотозвіт мож глянути тут: http://www.photoshare.ru/office/album.php?id=89916

Дякую за увагу.

До нових зустрічей в ефірі.

Vova Udech.