ТАБІР «ЖИДАЧІВСЬКІ ЗОРІ» з 29 липня по 3 серпня в Кохавині

Літо. Летять комети над головою. І так хочеться не змарнувати цей чудовий час надарма. Прекрасною можливістю наповнити тиждень літніх канікул незабутніми враженнями виявився 

цьогоріч християнський табір «Жидачівські зорі».  Варті подяки старання представників УМХ –Жидачів о.Ярослава Турика та МГО «Вектор» Ігора Пилипіва, Ореста Гаврильчука, які, власне, і були організаторами.

  Розмістився табір в Кохавині, поряд з монастирем і церквою Покрови Пресвятої Богородиці. 

  І ось вже липневого ранку на галявині можна було спостерігати дещо дивне для цієї місцини явище: розкладання наметів і жваве обговорення організаційних питань. Швидко визначилися з ролями: медсестра, писар, аніматори…  Власне, все, як і має бути в таборі. А оскільки це  християнський  табір, то там була можливість відвідувати літургію кожного ранку. Таку нагоду, звісно, старалися використовувати всі.

  …Їжу для душі черпали з богослужінь, а от центральним предметом протягом тижня залишався казан. Окрім звичної функції цей казан  мав додаткові «опції», а саме покарання порушників дисципліни. Досить часто після обіду або вечері комусь доводилось «розплачуватися за гріхи» і мити ненависний казан.

  Оскільки побут у таборі був доволі скромним, то природа вирішила показати свою щедрість і влаштувала сюрприз під назвою «Велике прання». На щастя, вже наступного дня безхмарне небо ніяким чином не натякало на подібні «подаруночки». У цьому таборі завжди було чим зайнятися, всього й не перечислити… Проте одною з найцікавіших і найбільш інтригуючих була гра «Таємний друг». Завдання полягало в тому, щоб кожного дня таємно робити подарунки або ж писати листи друзям, імена яких гравці витягли з скриньки. Кожного вечора біля вогнища «польова пошта» потрапляла до рук адресатів, і тільки останнього вечора стало відомим ім’я адресантів. І, взагалі, «посиденьки» біля вогнища під акомпанемент гітари  – це, мабуть, одні з найпрекрасніших моментів таборового життя… Не дивно, що останню ніч усі провели біля ватри. 

 

Маю надію (скоріше всього, не я одна), що цьогорічний табір  - це тільки крок до Карпат. Адже промовиста назва «Жидачівскі зорі» просто повинна засяяти з гірських вершин.

                                                                                     

  АВТОР: АНАСТАСІЯ БЕРЕЖНЮК