Ми ходили-дили-дили на початку травня в гори.
Плануємо похід, розписуємо меню, складаємо наплічники і помчали. Цього разу
було вирішено стартувати з Торунського перевалу на озеро Синевір, далі на
полонину Солотвинку, а там вже по ситуації на г.Молоду або г.Яйко Ілемське(в
залежності від покриву снігу та стану людей).
Назбиралося п’ятеро людей на похід –
нормально. І от 30 квітня 12.00 десант туристів висаджується на Торунському
перевалі. Сам перевал зустрічає нас цілими купами сміття, ніби потрапили на
Грибовицькес сміттєзвалище. Кілька фотографій для нащадків і вирушаємо у
напрямку озера. Весь маршрут маркований, нічого складного немає, маленькі
вершинки, вверх-вниз, Сонце припікає добре, тому футболки переважно на довгий
рукав, подекуди в лісі лежить сніг. Паралельно з нами проходять гірські хребти,
які ще вкриті снігом і це просто нас заворожує. Так по трохи чимчикуючи
доходимо до розвилки озеро Синевір та г.Вишківський Горган. На Горган йде
достатньо крутий підйом лісом зі снігом, а ми спокійно обходимо цю вершину і по
маркуванню йдемо далі. Через хвилин так 15-20 після розвилки, маркування різко
тікає з дороги в ліс, ну і ми теж тікаємо до лісу. Вийшовши з лісу знову на ту
ж дорогу зупиняємося біля води, щоб мінімально перекусити і передихнути.
Посиділи і досить, озеро нас чекає. І от починаємо спускатися, знаємо, що не
доходячи 15 хвилин до озера є хороша полянка для ночівлі, знаходимо її і на
сьогоднішній день мандрівка закінчена. Хто хоче той йде на озеро прогулятися, а
я залишаюся в таборі відпочити. Вечір теплий, всякі кусючі тварі, ще не
проснулися, то ж просто кайфуємо.
Зранку підйом, їсти зварили - поїли,
привели себе в порядок, зібралися і тепер вже з рюкзаками на Синевір, мимо
острова Буяна в царство славного Салтана. Озеро з самого ранку вже кишить
приїжджими людьми, починається торг крамом. Величезні статуї біля озера дивують і цікавлять всіх. А скільки жаб
навкруги, клондайк для гурманів жаб’ячих лапок. Асфальтованою дорогою
спускаємося від озера вниз і тримаємо шлях у село Слобода. Проходимо цей
населений пункт, кілька разів переходимо річку, яка розмила дорогу і починаємо
підйом у напрямку полонини Гичі. А підйомник то спочатку крутий, народ ще не
включився у роботу, відстають, а в мене восьма передача включена і я шпарю.
Вирішую зупинитись і зачекати решту, беремо тайм-аут(обговорюємо тактику
ведення походу)))))).
Чим дальше в ліс тим більше … завалів, повалені ялини
лежать на дорозі, перекриваючи шлях, шукаємо оптимальні шляхи обходу та й сніг
під ногам появляється, ще не розтопився в лісі. За 300 метрів від пол.Гичі
зустрічаємо чисельну групу(15-20 чоловік) з Харкова, вони йдуть якраз з
Солотвинки, перекинулись кількома словами і розійшлися у своїх напрямках. До
полонини нам залишилося година ходьби, народ просить взяти перерву на обід, кажу
їм, що під полониною буде брейк і йду у відрив від пелотону. Приходжу на місце
кемпінгу біля Солотвини, година десь в околі третьої. Зупинятися тут на ніч за
скоро(хоча у попередніх планах саме тут була друга ночівля). Потрібно йти далі,
тільки куди: лізти на гору Молоду і спускатися в Осмолоду, тупик – вибратися
можна лише рейсовими маршрутками о 10 ранку і 17 вечора або карабкатися на
хребет, який веде на Яйчиско. Нарешті всі доходять, говорю їм варіанти
подальшого розвитку нашого походу. Обідаємо і одночасно думаємо куди йти,
вирішуємо на Яйце(як на мене саме раціональне рішення). Виходимо на полонину
Солотвинку, підходимо до підйому на хребет і зустрічаємо команду учасника
змагань СГ2012, якісь вони дуже повільні(вже четвертий день змагань, а вони
лишень тут, минулого року ми вже на третій день фінішували), побажав їм
фінішувати і рушили вверх. А у лісі то непоганий сніг ще лежить, трохи
сповільнює наш рух, нарешті межа жерепу і білого покриву поменшало.
Вийшли на
хребет і ляпота, о це віддих!!! Хребтовою стежкою на хату під Яйчиском. На
деяких ділянках снігу, як зимою, провалюємося по коліна, а то й глибше, ще
зустріли одну команду зі змагань, ну ці ще повільніше "пливуть".
Нарешті на сідлі перед Яйцем, в снігу знаходжу траверсну стежку до хати. На
хаті вже троє хлопаків варять вечерю, познайомилися з ними, за ким ми тягали
дрова, розпалювали вогнище і готували вечерю, хлопаки почастували нас своїм
супом, дякуємо їм за це. Потім була вечірня трапеза з різними напоями, хлопці
затягнули українських пісень, а ми просто слухали. Треба спати, бо зранку
алярм, на Яйце і в Мислівку на 13.30. Хто спав в кімнаті, хто на стриху.
Ранок, вівсяна каша, згущонка, ізюм,
чай, печиво і дали на треки. З сідла піднялися на Яйце Ілемське, погода просто
радує, Сонце вже гріє, свіже повітря, ах… Пофоткались і спускаємося, полонина
Довге поле, після неї спуск лісом, який на початку весь в снігу, йдемо в
бахілах, закінчується сніг, починаються завали дерев, так долаючи перешкоди
доходимо до полонини Мшани, ще година спуску і ми на дорозі, яка веде в
Мислівку. Йдемо по дорозі, підошви вже потроху починають горіти, всяка гадь по
дорозі повзає, але ще зусилля і фініш, на горизонті село. Прийшли, сіли біля
траси, помилися в річці Свічі і чекаємо на неї – маршрутку. Транспорт явно запізнювався
по графіку, о нарешті мчиться і не зупиняється нам, от враг, япона твоя мама
була. Спиняємо попутки, кілька хвилин і ми вже їдемо(швидше летимо) в бусі, маршрутка,
яка нам не зупинилася стоїть з поломкою, то за те, що нам не хотів зупинитись,
жартую. От такі то мандри були, всі молодці.
Немає коментарів:
Дописати коментар