Ярами героїв 2009

Отож 1-5 травня традиційно кожного року проходять навіть важко назвати «туристичні» швидше «бігові» змагання пішого важко назвати «мандрівництва» швидше «марафонства» з цікавою назвою «Стежками героїв», хоча свого часу командою Вектор їх було перейменовано на «Ярами героїв», однак і ця назва певно не приживеться в наших колах, так як мій батько сказав, що там де ходили ми – там точно герої не ходили :). Традиційною була участь непластунської команди Вектор.
Розпочиналось все цікаво, а саме через відсутність шостого учасника, що ставило під загрозу участь команди у змаганнях було прийнято оперативне рішення долучити до команди мого батька Зеника...
Маленьке пояснення суті змагань, якщо хтось не знає. Словом є старт (цього року Хуст, замкова гора), є фініш (Осмолода) і 16 контрольних пунктів по дорозі, які помічені на карту і на яких відповідно потрібно побувати і сфотографуватись.
Отож 30 квітня ковбойський потяг Львів – Солотвино... загальний вагон... студенти, які не змогли купити квиток і залізли через вікно... і нічні посиденьки якихось рівенських пластунів, що не давали нам спати і напоролись на сварку... не сприяли нашому хорошому фізичному стану перед стартом, тому ми, приїхавши в Хуст, знайшли безлюдну полянку біля старого кладовища і трохи поспали. Потім реєстрація, обговорення правил, жеребкування, збір, гімн, молитва і старт.
День 1.
Завдяки новому керівнику команди, Олежку, команда стартувала першою, тому все якось було неординарно... таке враження, що ми тікали від команд позаду, як від вовків . Перші 4 кп буле безпосередньо в м. Хуст, які потрібно було знайти самим, що нагадало певною мірою квест по місту... однак завдяки екскурсоводу, якого найняла сусідня команда, що змагалась в іншій категорії ми успішно з мінімальними затратами пробіглися по хусту і можна сказати вибігли на перше кп. г. Товста. Підйом був достатньо важким, бо палило сонце і організм ще не пристосувався до гірських умов... ще спав після зими, однак завдяки нашій таємній зброї (льодяникам рошен) ми подолали перше кп і помандрували на наступне кп. г. Грабову. Не дуже ходжені ліси з купою грибарських стежок були важким випробуванням для орієнтування, але того дня якось все вдавалось і ми практично в лідерах (не рахуючи фанатів, які йдуть до упаду) зупинились на ночівку, однак впродовж наступних 2 години на наш вогонь прийшло десь з 6 команд, в тому числі і братська команда «Все по барабану», які відповідно не давали нам спати :).
День 2.
Ранок 6 00 сніданок і в путь. Знову ліси, яри, засобів орієнтування крім компасу практично нема. Словом йдемо по приборах. Завдяки тому, що я випадково глянув на карту в потрібний час в потрібному місці ми без жодних труднощів знайшли кп.2 і відповідно потрібний поворот в с. Липецька поляна. Власне в цьому місці багато команд заблукало і частина навіть зійшла. Хто не заблукав – зустрілись з нами біля церкви, де всі приємно обідали в селі біля магазину з смачним хлібом та морозивом. Далі селом аж до підйому до першої суддівської бригади на г. Ясенє. Довгий та важкий підйом, нарешті судді... кілька нуднуватих запитань з історії визвольного руху закарпаття, по глоточку чаю і знову в бій до кп. 5 г. Водиця. Нічим не можу відзначити цю ділянку окрім зустрічі одного цікавого туриста одинака аля місцевого, який нас обрадував, що води далі не буде... Дійсно достатньо дика частина Карпати просто заставляла таки блукати, однак не нас... кілька важких годин з перепадами висот і от кп...фотографія і пошук ночівки. Власне тут було 2 варіанти: або падати в село, однак зранку неприємний набір висоти... але перевага – вода, або йти далі, але по словах раніше згаданого «чувака» води нема. Однак дивна назва г. Водиця насторожила і я уважно глянув на карту, де теоретично могла б бути вода і вирішив прямувати в напрямку Боржави на нічліг. І справді не прогадали... буквально 200-300 метрів від самої вершини гори ми знайшли джерело. Дивина та й годі. Тож була повноцінна вечеря і сніданок. І набір сил на наступний день.
День 3.
Знову ранній підйом і в путь. По дорозі маленькі ознаки маркування... починається мінімальна цивілізація... вискакуємо на Боржаву, точніше не хребет Палений Грунь і знову підтверджується теорія невипадковості назв... гора вся чорна, як після пожежі... цікаво хто це все підпалює... пробігши по паленому груню до кп. 6 г. Скала... не побачивши ніякої скали побігли далі до кп. 7 Вала-Течера і стрімко вниз до ГЕС в с. Противень. До речі ГЕС живиться з озера в с. Вільшани завдяки каналам, пробурованим в горі... то все гарно, але нам до Вільшан по пробуреному в горі каналу не добратись, тому прийшлось впоперек долати хребет – тобто з підніжжя вилазити на висоту 1082 м і знову спуск вниз до озера. Завдання ніби просте, однак як пізніше виявилось саме через цей підйом і зразу ж спуск змагання покинуло кілька команд. Погодьтесь якось нетуристично товсьо... а ... пластунсько. Однак слід зауважити, що впродовж всого маршруту ні в кого з учасників команди Вектор навіть на думці не було сходити з маршруту. Всі постановились, що дійдуть до кінця... можливо просто не уявляти скільки ще треба йти. Після вдалого підйому був не дуже вдалий спуск. Один з наших бійців, які йшли в гумових тапочках за 15 грн. проколов ногу. Але після певних процедур – пішов далі. От озеро на горизонті. Здалеку гарне велике... але підійшовши ближче побачили купу сміття, що залишилось від повені. На дорозі під озером було прийнято оперативне рішення підійматись на Топаз (наступне кп) з Меришор. Чому... не знаю. Так інтуєтивно мені щось підказувало. Тому до вечора ми спустились дорогою до с. Меришори і перейшовши межиріцку кладку і попивши мінеральної води з газом і залізом вийшли на дорогу якою зранку мали б підніматись. На повороті дороги з гуртожитку лісо пиляльщоків вибіг якийсь дядько і почав нам щось кричати... однак ми не зважили і пішли далі... пройшовши 200 м кинули табір на ні біля річки. Помились, поїли і спатки.
4 день.
Зранку прийшов той самий дядько, що кричав нам в слід і повідомив, що дорогу, якою ми збирались йти розмило і вище вона не придатна до переходу, але сказав що за його хатою є стежка, що веде на вишку. Ми поснідали... до речі в розмові мого батька з місцевим дядьком виявилось що у них якісь є спільні знайомі... словом цікаво вийшло. Десь 8 00 ранку дядько нас вивів на прекрасну серпантинну марковану стежку яка була супер зручна для підйому і за 2 години ми вже були на полонині. Також на вході на стежку ми зустріли команду легенда, яку таємно ми називали наркомани, бо впродовж маршруту ті нас дивували своїми божевільними витівками... ймовірно вони підїхали автобусом, бо на 8 00 ранку добратись до місця підйому пішки було нереально, але хай живуть 
На полонині нам довелось 1 км повернутись назад на г. Топаз, але я всеж таки вважаю, що рішення йти через мерешор було правильним. На топазі зустріли купу команд: хучів, трійцю... з топазу – на перевал Прислоп, який майже нічим не запамятався крім лижної траси. На перевалі людно... двійки, що днювали, судді, цікава краєзнавча вікторина, оприлюднення попередніх результатів, інформація про команди, що зійшли, обід. Відпочинок. І знову в путь. На Стримбу. Підйом важкий, бо палило сонце. Вискочивши на полонину ми витратили трохи часу, але все таки знайшли стежку, що траверсом йшла на стримбу... хучі загубились нище в лісі... і тільки крики долунали звідти, наркомани і трійця влупили хребет в лоб і вискочили на круті скелі, що було дуже небезпечним, а ми спокійно як і весь час без додаткових зуси дійшли до підніжжя стримби і безперешкодно взяли кп. Ми не сподівались, що все добре тут і закінчиться... так як стежки через передню і задню на верх чорної ріки нема. Тому про коментарі учасників писати не буду. Заночували десь кілька км за стримбою. Перед сном вигнали якихось пластунів, що прийшли пізніше і захотіли кинути намети нам над головою. Захід сонця був просто дивовижним...
5 день.
Сніданок. І путь через непролазні хащі, купи снігу, повалені дерева, круті спуски, важкі підйоми. Швидкість руху мінімальна. А ще жереб, який долали не повірите... по снігу зверху жеребу. Інколи провалюючись по коліна, по пояс, по груди. То сонце то вітер то дощ. Марні намагання і блукання у пошуках стежки... а її просто там не було. Так нецікаво і важко пройшов день. На вечір ми всетаки побачили омріяний стовпець колишнього кордону на верху чорної ріки. Фотка і підйом на Попадю. Знайомий з попередніх походів, хоча місцевість там помінялась суттєво. Завдяки олежку, який памятав дуже вигідне місце ночівлі прямо перед жеребом попаді ми впали на ніч разом з якоюсь рівненською командою. А на горизонті була її величність попадя, над якою нависла величезна хмара, з якої, як ми довідались зранку валив сніг, що ускладнив нам останній день.
6 день.
Харчів не залишилось. 1 згущівка, дрібки від сухарів... то був наш сніданок, який не дав доїсти до кінця набридливий дощ. Тут мені вже було моторошно. Попадя в снігу, дощ... що робити йти... небезпечно. Залишатись... з чим... без харчів. Але свого хвилювання нікому не показав і сказав керівнику команди підготувати всіх до виходу і пояснити, що пройти ділянку треба на одному диханні... без обіду... просто йти. Підйом на попадю важкий, по обледенілих каміннях, непрорубаному добре жеребу... але можна сказати по інерції ми вискочили на вершину. Видимість 3 метри. Густий туман, сніг. От він стовп великий... далй йдем по приборах. Стежки не видно – вона в снігу. Слідів нема – сніг випав вночі. Маркування нема – воно під снігом. Небезпечно, але йдемо. Найбільш проблемним було знаходження стежки з парянок. Вона виявилась справа і від вершини треба було повертатись назад на стежку. Без краєвидів в суцільному туміні і жеребі ми впали до підніжжя Грофи, яку вирішили не брати і через притулок плісце ледво теплі пройшли тупих 15 км по дорозі до осмолоди. Виснажені, брудні, голодні ми купили трохи печива, винця і випили за здоровя Юрка, в якого були іменини. Далі гарний збіг обставин і за 4 години ми добрались з осмолоди до жидачева.

Підсумовуючи: провалили ми десь 150 км. На все пішло рівно 5 днів. На ділянці було кілька смуг перешкод яких я класифікував би як 1А. Тобто вийшло щось наближене до гірської двійки, хоча офіційно то була піша одиничка. Команда гарна, приємна. Всі задоволені. Мій батько скинув 8 кг... за 5 днів...