Децентралізація: все, що ви не знали, і боялись запитати.

Кілька слів про популярне сьогодні слово "Децентралізація". Можливо це не всі запитання, які у вас виникають стосовно цього слова, але хоча б деякі крапки над "і" дана стаття допоможе розставити.

Місцеві блогери та активні дописувачі соціальних мереж вивчають питання децентралізації

Мені як керівнику прес-служби молодіжної громадської організації «Вектор» довелося вже вдруге взяти участь в інформаційних заходах, що відбувався на території Жидачівського району у рамках проекту «Децентралізація як вона є: інформаційно-просвітницька кампанія про окремі аспекти адміністративно-територіальної реформи» Регіонального благодійного фонду «Резонанс» здійснюється в рамках програми ЄС «Підтримка реформи місцевого самоврядування в Україні», що реалізується Інститутом громадянського суспільства в партнерстві з Фондом Східна Європа і фінансується Європейським Союзом.




На першому засіданні прес-клубу, 15 грудня 2015 року, темою було "Чи стане громада господарем своєї території: оцінюємо шанси для Жидачівщини". За допомогою інструменту фасилітації "Квітка лотоса" ми спільно із журналістами локальних медіа Жидачівського району та блогерами розбирали складові поняття "децентралізація" та їх атрибути.





В ході обговорення учасники виділили п’ять сфер, в яких відкриваються нові можливості для об’єднаних громад. Підсумковим меседжем стало гасло: «Хочеш? Старайся, і будеш мати!», слідування якому, на думку учасників, дасть краще облаштовану територію, чисте довкілля, добру освіту, посилення громадянської освіти через навчання та тренінги, розвиток соціального підприємництва і самореалізації, економічний розвиток, залучення інвестицій, подолання безробіття.











Під час семінару у лютому 2016 року ми розглядали питання інформаційної стратегії для інформування громади про впровадження адміністративно-територіальної реформи, а також питання – що може дати децентралізація для розвитку освіти та молодіжної політики, для розвитку громади у майбутньому. Були дуже жваві дискусії та обговорення, а також розуміння того, що всі реформи проходять дуже важкий шлях свого впровадження. Ми з нетерпінням чекаємо нових зустрічей та сподіваємося, що громада Жидачівського району буде активною та сприятиме реформам!

Ігор Іванців,

Прес-служба МГО «Вектор»

Полонина Красна і погода ясна


Скажу вам чесно, за всі роки мандрівок, мені ще ніколи не випадала нагода відвідати осінні Карпати. Така поїздка завжди манила мене, проте завжди було якесь "але".
Та на цей раз все склалось так як треба, та ще й маршрут для мене особисто не підкорений. Словом зібрались ми на Полонину Красну. Почав я цей хребет підкорювати ще в лютому цього року, споглядав його красу із сусіднього хребта Пішконя в липні і нарешті в кінці жовтня таки вдалось пройти повністю той хребет.
Вирішили з Олежиком йти від Усть-Чорної до Колочави. Скажу наперед, що добирання далеке :) І от ми в рахівському поїзді, прямуємо до Тячева. Знайомство команди почалось. Крім вже знайомого нам всім Олежика та Оксанці з нами ще йде Lalida, яку ми потім ніжно називали Лідусик ) Lalida німкеня, живе в Дніпропетровську і спеціально приїхала на цей похід.
Познайомились і от вже 7 ранку, ми в Тячеві. Прохолодно, але місцеві дядьки підзаробити вже на поготові. Кажемо, що нас до Усть-Чорної, вуйко довго не думаючи відповів, що за 500 грн. нас завезе. Ну ми йому сказали "Що за такі гроші..." для нас це дорого. Інший захотів 400 грн, буквально за 10 метрів дальше від зупинки. Все ж вирішуємо сходити ще на автостанцію, яка недалеко від вокзалу і уточнити ситуацію з автобусами у потрібному напрямку. На автостанції стоїть автобус Прага-Івано-Фравнківськ, нас це здивувало, але розповідь не про це. На автостанції доповіли, що найближчий транспорт в ту сторону о 16 годин з копійками і так як то субота, не факт що він буде. Виходу нема, йдемо до вуйка, який погодився везти нас за 400 грн. А їхати там 60 км. Курча такої дороги я ще в житті не бачив, місцями автобан, а місцями полігон.


Затовклись, ура. Осінь просто вражаюча! Відшукали початок червоного маркування і почали підйом. Перед виходом за межу лісу, надибали хатинку. Місцеві сказали, що півтори місяці не було води і всі джерела пересохли, ну і що, за то погода шикарна :) Набрали ми в них води і от вийшли на початок хребта Полонина Красна. 



Підйоми не надто складні, йти одне задоволення, але враховуючи те, що на дворі 31 жовтня і день короткий, треба нам рухатись швиденько, бо в неділю, тобто завтра, треба ще виїхати якось із Воловця на Львів.





Тут нема що розказувати, слів не вистачить, щоб описати тамтешню красу.
Пообідали і гайда далі. Коли стрілка годинника перевалила за 16 годину ми були недалеко від Гропи. Місце для ночівлі було ідеальне так, як дрова були близько і якась водичка дзюркотіла, та ще й надибали кошару. Місце - ідилія.


Хатинка на краю світу. Ідеальна панорама на захід сонця. Словами то не передати. Закінчився день смачним борщиком і глінтвейном :) В ночі вітер стих, то ж біля багаття було комфортно сидіти і спостерігати за зорями. А такого зоряного неба я ще в житті не бачив, то було на грані фантастики!




Хоча на ранок і був приморозок, спати було доволі комфортно. Поснідали, помилувались сходом сонця і гайда далі в дорогу. Адже в нас ще була мета, ми з Олегом хотіли вилізти на вишку на горі Топас, а до неї треба ще дійти.
По дорозі траплялись серйозні спуски, на такі перепади висот Полонина Красна багата :) Минули найвищчу вершину хребта гору Сиглянський (1564 м.). Обід застав нас недалеко від Топасу, біля труб для ремонту газогону Урингой Ужгород.




На горі Топас були десь за 14 годину. Якщо чесно, стан вишки доволі сумнівний, але все ж вирішили лізти. Виснажливий підйом, але він того вартував. Відчуття неймовірні, таке враження що ти на вершині світу. Кілька фото і не менш виснажливіший спуск. Я щасливий...






 Відпочили, фото і треба рухатись, так як сонце невблаганно котилось до горизонту. Спустились в Колочаву за 18 годину. Біля музею знайшли доброго хлопаку, який погодився відвезти нас до Міжгір'я, там ми мали взнати чи є ще щось на Воловець, виявилось що останній автобус поїхав ще о 16 годині. Але був якраз автобус на Колочаву :) Тож хлопака повіз нас далі у Воловець. З нас він захотів 600 грн, але діватись нам не було куди. Розплатились і якраз приїхав поїзд на Львів. Квитки вже не купити, коли поїзд стоїть на пероні, то ж ми вирішили спробувати впихнутись якось так :)
І нам це вдалось...





От такою відкрилась для нас Полонина Красна. Із великим задоволенням повернусь туди знову. Це був один із тих походів, які запам'ятаються назавжди! Дякую всім за таку душевну компанію! До наступних вилазок )))

Більше фото тут
Автор Ігор Іванців

Аршиця

Гори манять до себе знову і знову, кличуть своєю вічністю, своїм величним постаментом. А тут ще й Аршиця(мало прохідний хребет Ґорґан) заманила нас у гості. Давно вже було у задумах здійснити цей похід і ось нарешті всі зірки склалися у одне ціле і дали нам зелене світло. 21 серпня у Мислівці(дорога  з Долини стала паршивою, лісовози розбили, скоро буде Осмолода-2) нас троє, легенький перекус на старті жовтого маркування, 1.5 л води до Німецької полонини, а на ній вже затаримося по повній(бентежився щоб у верхньому джерелі була вода, бо інакше сухом’ятка або трата сил на пошуки води). Обидва Пустошаки проходяться швиденько, вже і полонина скоро, але перед нею кілька антрактів на чорниці і малини, потрібно ж вітамінами поповнитися. Ось і вона, а в голові тільки одне – вода буде?












А вона є, наповнюємо фляги, питні системи – набрали 11.5 літрів(це на два дні) і стежкою починаємо підйом на Ґорґан Ілемський і за якусь годинку ми на вершині смакуємо “Джеки”. Наш третій компаньйон(можна сказати джуніор у туризмі), побачивши, що від Мислівки ми пройшли вже 11 км, а до г.Нивки пише 5.5 км, був здивований тим, що цю відстань ми сьогодні не подолаємо, а ми з братом тільки переглянулися один на одного і засміялися. Це чадо ще не до кінця усвідомлювало, що його чекає:))). Перевдягаємося – штани, куртки і як це не дивно звучить рукавиці. Махаємо рукою жовтому маркуванню і починаємо зливатися із жерепом(ялівцем).
 На початках ще проглядається певна стежка, тому перша вершинка хребта долається швидко, а далі на горизонті тільки “зелене море” по якому пливемо, руки і ноги задіяні дійсно як у воді. Головне триматися на плаву, бо впавши важкувато вибиратися :). О, а це вже на нашому шляху уламки літачка, який потерпів катастрофу у цих місцях у 80-х роках минулого століття. Два рази нам траплялися деталі. Виходимо на гору Менечелин, а з неї внизу видно місце нашого майбутнього табору. 

Кілька маленьких галявин посеред жерепу, вибрали з тих кращих, намет і трохи віддиху. Прохолодно то стає, протягом дня було чудесно – нежарке сонечко і легенький вітерець – ідеальний варіант, а зі сховом сонця температура кардинально понизилася і в рух пішли фліски і шапки. Вечеря на пальнику під захід сонця і в намет спати. О сьомій ранку будильник стягує з нас “нічні ковпаки”, відкриваємо намет, а там діскаверіченел – краса неймовірна і навкруги незаймана тишина. 

Сніданок, фото на пам'ять, погляди на ранішнє Яйко Ілемське і штурм наступних вершинок хребта. Появляються цілі галявини цекот і це вже легше пересуватися і набагато швидше. Слобушниця на ній даємо волю емоціям: співаємо і танцюємо, варятські фото. Проглядаємо Нивки, безіменну вершину на якій вітер тріпоче прапор, Менчелик і знаємо, що там вже почнеться стежка і просування стане простішим. 




Певні зусилля і ми на вершині з прапором, а тут ще й день прапора, о це так вдало втрафили. Кілька фото для нащадків, чорне маркування(з яким, як привіталися так і швидко попрощалися) на озеро Росохан і оп вже на вершині Менчелика. Приємний перехід по полонинці, траверс Щевки і різко вдарили по гальмах МАЛИНА.
 Ну, як таке пропускати, просто клондайк малинів, вже ніби відходиш від куща, а тут ще більший кущ ягід, ех треба знову їсти J. Після такого вітамінозу на восьмій передачі вискакуємо на Нередів, а далі лишень дві вершинки Аршиці, а позаду залишився цнотливий жереп, який ще вчора виглядав таким нездоланним. Вершина 1377 знакова, тут було КП ГорганиРейс2012(підкорилося вона нам тоді у ночі), ще збереглося маркування. 
А дальше затяжний спуск, спочатку хотіли віднайти траверс, але щось не пішло і вирішили чітко йти по хребту вниз. Звуки цивілізації долинали до нас – гавкіт собак, гуркіт бензопили і шум води. От і фініш Аршиці і тепер справжній заплив у річку Молоду на голяка, о це благодать зануритися повністю у воду, ах круто! Ввечері вогонь, який надає впевненості, поновлює сили і біля якого просто затишно, роздуми про пройдений маршрут, його певну особливість, величність і специфіку перед багатьма попередніми мандрівками. Кажуть, що незайманий ліс, це ліс який не відвідувала рука людини, цю фразу можна сказати і про Аршицю – хребет для справжніх туристів, цінителів прекрасного і водночас хардових пересувань.

Проснувшись зранку, вирішили провідати Плісце, збігати на Грофу і просто поваляти дурака. На Плісці, як завжди повнолюдно, розкидаємося на другому поверсі і без рюкзаків на Грофу споглядати краєвиди на всі чотири сторони, а заодно поглянути на наш пройдений шлях Аршицею
Чим ближче до вечора, тим у притулку більшає піплів, старі-нові знайомства, розповіді кожної групи про вже пройдене, а новоприбулих про їхній майбутній шлях. Гітара і навіть флейта, такі інструменти радували наші вуха біля вечірнього вогнища. 






Ранковий схід сонця над Канусяками, чайок і спуск в Осмолоду на ранішню маршрутку, від’їжджаючих якраз в норму, тому штабелі відміняються, але ями нікуди не діваються.


Більше фото тутай

озеро Соліна

Дружній наш загін, сидіти на місці не вміє. Тому знову вихідні на підході і в нас готовий новий маршрут для мандрівки. Нарешті всі визначились і 6 відважних та сміливих вирушають до давньої мрії - озеро Соліна в Польщі. 2\3 групи зустрічаються на автовокзалі в Жидачеві, пакуємо ровери в маршрутку і погнали. Решта нас зустріли на приміському у Львові.
До кордону їхати було дуже тяжко, людей повно, а спека неймовірна! Ну але з горем пополам добрались. На пішому переході невеличка черга, але ми ж з роверами, то ж попросились без черги і поляки нас пустили. Кілька хвилин і ми за бугром. Ура.
Курс на Бедрьонку, затарились та й тиснемо педалі, наразі до Перемшля. А далі карту наперед себе і дивимось на знаки де які села. Ну і як без контактів з місцевим населенням. Язик далеко заведе )))
Красиво там їхати, місця досить мальовничі. Були і важкі підйоми, де вже не вистачло сил і треба було пхати той ровер, але спуски вартували тих підйомів! Дорога ідеальна, летиш з вітерцем як то кажуть.
Дорога до озера ніби не аж така далека, але через ті підйоми і часті зупинки для коригування маршруту забирають багато часу. Тому було вже близько півночі, коли ми знайшли хороше місце для ночівлі. То були житлові будинки, в яких ніхто зараз не жив, там пояснив нам чоловік, напевно сторож.
 
Ми набрали води і давай готувати вечерю та розкладати табір. Тут сюрприз, приїхав прикордонний контроль. Контроль то контроль, на паспорт і роби що хочеш. Потім підїхав ще один прикордонник, але вже в звичайному одязі, пояснив що вони переживають щоб все чотко було, ще згадав за ті події в Мукачеві. нам нема чого приховувати, нехай роблять всі потрібні процедури. Також вони ще радо нам розказали кудою краще буде їхати на озеро, короче пацики чоткі. Віддали паспорти і ми пішли вечеряти.
Спати було комфортно, відсутність мого спальника компенсували 2 флісові коцики. Приблизно так минув перший день їзди.
Ранок настав швидко, ранні пташки на то вони і ранні )))
Поїли, набрали води, подякували дядьку за гостинність і гайда далі. Дорога знову йшла то вгору то вниз. Підйомів було вже менше. Незабаром проїхали Устрики Дольні. Ось вже вказівник на Соліну, останній підйом і ось воно озеро відкрилось у всій красі, довгоочікувана мить! 

Спуск до озера, пошук житла. В кемпінгу з нас захотіли 100 злотих за ніч. Для нас то виявилось забагато, то ж ми почали шуршати. Знайшли вуйка, в нього за 50 злотих залишили ровери і розклали намети поряд з парканом. Беремо все необхідне і гайда до води. Краса неймовірна. Тут багато тексту не треба, краще споглядати фото.
Після купання поїли всьо шо мали із швидкого приготування - себто Мівіни і гарячі кружки. Далі вирубались.
Сонце котилося на захід, а ми ще не бачили дамби з близька, бо озеро Соліна то найбільше штучне озеро Польщі. То ж ми пішли на дамбу. Звідти вид відкривається ще кращий. Огляди місцевого базарчику, магнітик на пам'ятку та й рушаємо до наметів, вечірня трапеза на черзі.
Що не кажіть, але гречка в поляків краща! Повечеряли, розвеселились. Петя залишився за сторожа. Йому трохи перепало вдень - бджола пульнула його жалом в язик за дня, то ж він відмовчувався.

В ночі починається двіж, але на то треба купа злотих, ми скромно по пивку і йдемо гуляти на нічну дамбу. Потім до наметів, втихомирюємось і спати )
Спали гарно, проте я на горбі, який під ранок був особливо відчутним.
З першими променями сонця прокинулись і ранні пташки ) Все затягнуло туманом, в цьому є своя містика.
Поки ми прокинулись, поснідали і зібрались, туман вже розійшовся. День обіцяв бути хорошим. Ранкові купання на озері, фото з праором і гайда назад, домів.
Домів їхати було якось легше. Зупинка в Устриках для закупів, ну як їхати домів із Польщі і ніц не привезти ) А тут бац і свої люди теж там. То ж треба так - в неочікуваному місці зустріти колєгів з рідного міста.

Домів вирішили їхати через Смільницю, то трохи ближче.
Кордон перешли без проблем, а далі... А далі ми дома, рідні дороги ні з чим не спутаєш! Крутимо до Хирова. Звідти до Старого Самбора. розклад тамтешніх електричок підходять тільки Христі і Боді, їм до Львова, то ж тут ми прощаємось і крутимо далі до Самбора. То було важко, жара неймовірна!
Там пакуємось на Стрий, зі Стрия домів теж електричкою.

От така то була наша мандрівка на озеро Соліна.
Якщо чесно воно вартує більшої уваги, тому наступного разу завітаємо туди на довше.
А зараз обдумуємо плани наступних мандрів.
















Авторі Ігор Іванців
Більше фото тут