Вже стало традицією відкривати новий гірський сезон однодневним походом на
г.Парашку. На календарі замаячила субота 16 лютого(за всі роки саме пізніше
сходження, завжди вилазка була у січні) і ми рушили на підкорення вершини.
Добирання стандартне і ось ми вже у м.Сколе на стартовій ділянці. Снігу є
достатньо, але він є добре втрамбований та ще й стежка протоптана досить
нормально, так що починаємо набирати висоту.
Крони дерев вкриті зледенілим
снігом, утворюючи певні велетенські міфічні істоти. Неспішно дійшли до позначки
"Вода", джерело не замерзло, то ж набрали водички і рушаємо далі. Ще
трохи підйому і ми на маленькій відкритій галявинці, зустріли групу з трьох
хлопаків, які також прямують на вершину. Ще кількасот метрів по вузенькій
стежці, оточеній з обидвох боків засніженими ялинами і ми на хребті. А тут нас
очікував туман, видимість 20-30 метрів, правда радувало, що немає вітру і
провиднюється стежка. 
Вирішили зробити невеликий брейк, ховаємося за снігову
надувку, п’ємо гарячий чай, гріємо вино на пальнику та їмо канапе. Перепочивши,
рушаємо по хребтику далі. Деякі вершинки підкорюємо, деякі, як є можливість
траверсуємо. Саме основне, що не дуже грузнемо у сніг, тому ходьба приносить
задоволення. Інколи заходимо у хащі ялинок і як рогаті лосі прориваємося між
ними на відкриті ділянки.
Так не помічаючи плину часу ми дійшли до
міні-хатинки(аж здивувався, коли її побачив, не очікував, що так швидко дійдемо).
Залазимо всередину тої будки(а нас четверо) і накриваємо стіл – канапе, піцца,
шоколад, вафлі, яблука і благородний напій коньяк. Споживши то і загрівшись
коньячком, перед нами залишився тільки підйом на Парашку.
На самому підйомі
появився мінімальний вітерець, а з деяких ділянок аж поздувало сніг і йдеш по
замерзлій землі. І ось в тумані видніється хрест, а це означає, що ми на
вершині. Радість, гучні крики, фотографії і туман повсюди. Отримавши
задоволення від підкореної вершини, розпочинаємо спуск по тих самих слідах, що
і піднімалися. За кілька хвилин збігаємо до низу і знову своїми ж протоптаними
слідами йдемо туди звідки прийшли. На
спуску з хребта знову робимо прийом їжі і рідин, все з'їдаємо і випиваємо, душі
стає веселіше, а тілу тепліше і знову вниз, то йдемо, то збігаємо.
На галявинці, яка згадувалася вище, залишили
повідомлення для наших друзів, які мали підніматися сюди у неділю.
І так по
трохи виходимо на фінішну пряму, вже видніється Сколе, ще кілька десятків
хвилин і ми вже на з\д вокзалі і дорога домів.
Немає коментарів:
Дописати коментар