Велосипед! Скелі Довбуша! Віддих!

22 вересня, 7.02 год. електричка Львів-Мукачево, півтора години в дорозі і нас вітає місто Сколе. Приводимо у порядок "залізних коней", перевдягаємо лахи і помчали. Вертаємося трохи трасою назад зі Сколе і ось поворот на село Кам'янка(5 км). Ґрунтова дорога, ями, калюжі, болото – велосипед обростає багном. По дорозі проїжджаємо невеликий водоспад, подивились, дали кілька фоток.

Перед самим в'їздом в село повно машин(клондайк), тут що авторинок? Ні, сезон грибів, грибарів тьма, ледве тягнуть броцаки і сумки з грибами, ото вродило! Заїжджаємо в село і тут дороги розходяться, оскільки маршрут для нас новий, постає питання у якому напрямку нам рулити. Використовуємо опцію – дзвінок другу: "Альо, ми тут стоїмо і не знаємо куди їхати… Ага, наліво вверх… Потім потічок проїдемо і вверх" Настанови отримали і поїхали. Потічок промчали, а далі підйом  - ставимо легку передачу і крутимо, трохи важко, адже болото на колесах наростає. Стоп, підйом крутішає та й багна побільшало, велосипеди в руки і пхаємо, 10 хвилин ходу і ми на перемичці, краєвид на всі гроші, сонце гріє, ляпота.

Тепер спуск, помаленьку до низу, гальма аж димлять, не хочеться бути повністю в болоті. От і село якесь на горизонті, проїхали, друге проїжджаємо, о цивілізація, тобто асфальт, а то на тих ямах нижнім півкулям мозку кепсько було. На такому шосе набрали швидкість і ось вже поворот на Скелі. Знову вверх, піт заливає очі, але в думках витає – ще чуть-чуть і ми на базі. Виїхали, купили пивка для ривка, лічені хвилини і ось вони Скелі Довбуша, 17 років пройшло, як був тут останній раз, скелі, як стояли, так і стоять, тільки мені прибавилось трохи рочків. Велики "припнули" і полізли на вершини, погода супер, тому навкруги відкриваються чудові пейзажі, фотографії на згадку.

Далі трапеза – чай з термоса, пивко, канапе, м'ясне піджарили, солодощі, сіли на лавочки – віддих! Відпочиваючих валом, старі, малі, альтанки забиті, хто гріється біля вогнища, хто на конях катається. Ми посиділи, трохи грибів назбирали і в дорогу.

Повертаємося іншим шляхом, спочатку спуск крутенький по лісовій дорозі, далі села назви яких навіть не чув і саме головне потічок у якому можна помити велосипеди. Відпоцували від болота і помчали, он вже видніється траса, виїжджаємо Нижнє  Синьовидне 25 км до Стрия. Та крутимо педалі, траса у хорошому стані, летимо на всіх парах. Година і ми вже на з/д вокзалі Стрия. Молодший покрутив на Жидачів, я в зал очікування на дві години, електричка Мукачево-Львів, добре, що білет ще зранку взяли, студентів хоть гать гати. А ось і вечірній Львів, ще кілька хвилин по місту і дома. Один день, приблизно 100 км на велосипеді, купа позитивних емоцій, повний релакс!

Більше фото тут