Цього літа, точніше 26.07.2008 - 10.08.2008, незважаючи на численні перешкоди, втілюючи у життя свій давній намір, ударна група МГО "Вектор" у складі Влодка, Олежка, Юрка, Хіміка і мене, здійснила вилазку на Кавказькі гори.
Мовою цифр і даних маршрут складав десь 120 км (пішки) вздовж головного кавказького хребта та кордону Грузії (Абхазії) та Росії по російській території (найближча віддаленість від кордону 6 км), перша категорія складності, за 10 днів ходу:
Архыз, мостовая поляна –
- подход к пер. по долине р.Псыш -
- подъем на пер. Заячьи ушки (к/с 1А, 3000 м., хребет Чегет-Чат) -
- Зеленые озера -
- ур.Чертова мельница -
- спуск к долине р.Кизгыч ( по архызскому участку тебердинского заповедника),переправа
- подъем на пер.Бугой-Чат (н/к, 2800м., хребет Ужум) –
- далее спуск к р.Маруха, переправа –
- подъем на пер.Халега (хребет Мыстыбаши, н/к, 3027м.) –
- спуск к р.Аксаут –
- подъем на пер.Алибек (3168м., к/с 1А) –
- далее спуск в домбайскую долину, альп.лаг.Алибек (окончание маршрута), подъезд или спуск в Домбай.
- подход к пер. по долине р.Псыш -
- подъем на пер. Заячьи ушки (к/с 1А, 3000 м., хребет Чегет-Чат) -
- Зеленые озера -
- ур.Чертова мельница -
- спуск к долине р.Кизгыч ( по архызскому участку тебердинского заповедника),переправа
- подъем на пер.Бугой-Чат (н/к, 2800м., хребет Ужум) –
- далее спуск к р.Маруха, переправа –
- подъем на пер.Халега (хребет Мыстыбаши, н/к, 3027м.) –
- спуск к р.Аксаут –
- подъем на пер.Алибек (3168м., к/с 1А) –
- далее спуск в домбайскую долину, альп.лаг.Алибек (окончание маршрута), подъезд или спуск в Домбай.
(вибачте шо не по нашому)
Крізь призму мого світобачення було все так:
Попередньо домовившись в мережі, група з Ж виїхала на Київ шоб обєднатися з іншими фанатами з України, які також без тями від всякого роду пригод.
Ну шо то якись капец починалося все дуже туго, гороскоп мені сказав шо я маю стати жертвою якоїсь дикої афери, потім ше почалася повінь решта львівських невідомо якими шляхами доїжила до львіва на поїзд на київ. І взагалі мене гризли страшні сумніви з приводу того чи серьозний тіп той орел, потім ті мутки в грузино-російських відносинах, короче то все не передбачало нічого доброго….
Далі вокзал південний в києві 21.00 всі є крім керівника – ги…Ну він прийшов шоб не збрехати десь 22.00 і слава Богу…Народ вже починав нервувати….
Далі пробіли, о сіли ми в поїзд типу познайомились, роздавили пляшку коньяку ну і остаточно познайомились…Рано підсів якись тіп в Дніпрі, з виду зразу москаль , такий патлатий, о бах!!! А він то орла знає, о ше й з нами їде, ні фіга собі подумав я собі, ше одне чудо…Но ми з ним поговорили і виявилось шо не все так запущено, він не любив донецьких і це стало переломною віхою, яка змогла найти між нами спільну мову. Одним словом як виявилося врешті Дімон контрольний тіп.
Так помаленьку потихеньку ми потелепались до кордону «старшого брата – осередку миру і братерства в регіоні», шоб перетнути кордон довелось пожертвувати одним з членів команди.
Тут всі тихенько порадились і вирішили шо це буде Сергій – єдиний поборник вегетаріанства поміж нас. Типу міркували так: «а шоб знав як на другий раз свої консерви везти в гори і їх там терти»…. Так його і лишили на кордоні, я ледве сльозу не пустив, але моє мужнє серце сказало мені - НІ!!! Будь сильним, тебе ще чекають випробування кацапським краєм….
Та Сергій виявився як в нас кажуть «не з тих порядних», і вже на другий день, затамувавши шось в глибині душі, наздогнав нас серед гір біля якогось базару, де продавали кефір з чебуреками за шаленими цінами і називали їх якось не по нашому. Тепер ми спокійно без будь-якої так би мовити задньої думки, завдяки благородній, гуманній, все обізнаній, чесній та найосновніше надійній фірмі БАРС, могли у повному складі вирушати по маршруту. О, до речі про склад, як влучно зауважив водій пазіка, в нашого орла є багато не розкритих талантів, яких мож реалізувати у сфері торгівлі, ну то таке в разі чого Вадим не пропаде…
ХФУУУУУУУ!!!!!!! Нарешті дойшло до власне походу, і пішли ми, тихою сапою , пошуміли, посапуючи в сапєлкі, ги…
Перший день пішли здебільшого помало попри ріку Псиш, до гори Пшиш, за якою перевал Псир. Чого варто назви запам’ятати не тошо наплічник тягнути. Одним словом було спокійно як на прогулянці, якби не «доблесні мужні та сміливі вартові кордону старшого брата від позашлюбної дитини південного сусіди», розібрались в ситуації одразу, зібрали паспорти, і по одному як в ковбойських фільмах витримавши погляд око в око, їх з серйозним виглядом перекручуючи прізвища почали віддавати в руки власникам.Дійшли до їх застави і далі цих доблесних лицарів в поході не бачили. І Слава Богу…Перейшли ріку, стали ночувати, спали погано, чи то хтось храпів, чи то річка шуміла чи то мій несприятливий гороскоп, одним словом ні фіга не виспався.
Рано повалили далі і почався дикий підйом прямо вверх як не дивно… тяжко, здебільшого через те шо була моя черга нести намета. Вилізли до трави і там, як не дивно ми зіткнулись вперше з представниками дикої фауни і …. галюцинаціями, ги… Так, саме так, на кавалку тогорічного снігу, валялась організована група ведмедів (мабуть бурих), короче було їх там як гною… добра половина нашої групи повірила в ту колективну галюцинацію на кілька хвилин правда, але факт залишається, гори почали брати своє…Йшли ми в бік куди вела стежка проте траверсами і споглядали вниз звіряючи напрямок нашого руху з напрямком стежки, врешті залізли на висоту 2800м як виявилось і найшли поляну з … щавелем, що й переконало нас на ній заночувати, незважаючи на відсутність дрів…. туалету, душу …. ой сорі, захопився….ги.
Перед сном вирішили протестувати наші розумові задатки, на крокодилові, як виявилось нестача кисню декому досить серйозно почала даватися в знаки, місцями пробивало на ха-ха, а деколи і на ги-ги…. А ше сідало сонце і було так красиво шо аж страшно як…
Тепер я виспався, нарешті, рано пошуміли на зайчині вуха, ви там не подумайте нічого такого, то так перевал в дружній державі назвали, хоча досі не розумію де ті люди там зайця побачили, ну хоть крілика, а тим більше його вуха – не подібне воно на то…
По дорозі нас спробувала атакувати група диких баранів (турів), але їх було тіко троє а нас більше, короче відбилися від них фотоапаратами.І тут почався сніг з льодовиком, нарешті половині людей стало ясно нашо в гори брати мотики, ше й такі не практичні у повсякденному житті….
Народжені повзати літати не можуть – саме так, нашому керівнику, незважаючи на власне прізвище довелось десь півтора години сапати льодовика… а ми за ним ….3000м гуд, взяли - особливо не стомився, далі фото сесія, типу: «а от я був на кавказі…», показав як в карпатах катаються ті шо не стоят на лижах, спортив накидку ну то того варто…зелені озера обід сало часник цибуля сухарі сир клаптик ковбаски…Зате далі ми дали собі газу спускалися аж до 20.30 ледво ноги попритягали, до якоїсь землянки 1946 року випуску… короче відчув життя, львівська група традиційно давала концерта десь до 00.00 поки сусіди не попросили … на біс …у ліс. Десь в цей час (точніше не пригадаю) затяті прихильники чаю без цукру почали здавати свої позиції і валити по повній програмі чай з цукром, тре визнати свою заслугу….ги.
Рано довго спали, потім 3год лісом, і ми досягли недоторканих запасів доблесних вартових гірських кордонів, проте вони поїхали як виявилось «у відрядження» і це стало їхньою роковою помилкою, НЗ негайно роздерибанили і планомірно безжалісно знищили.Раптом з камишів вискочив Ленні Кравіц , вав, та то був Хімік без косів, як виявилось він щойно покинув фан клуб Юлі Тимошенко, і здійснив акт поривання з темним минулим…Прийшов тіп приніс рис … з мясом якого ви хрєн там найдьотє, і на тому дякуєм …Знов ранок, на цей раз по колоді через ріку Кизгич вроді, самі перейшли ше й тих типу крутих з Непала довелось переправити, от так буває, ми ж українці не скупі якісь там, нам шкода тікі сала. Ги. А далі аж моторошно 10 хв йшли 1 год привал і так три рази то був найтяжчий день походу для мене (знов ніс намет).
По дорозі розводили комітети здебільшого про проблеми паспортизації громадян сусідніх держав, а також розглядали проблеми їх пенсійного забезпечення. Та врешті Вадим найшовся, чи знайшов нас, одним словом і він і ми були раді довгоочікуваній зустрічі, і з цим запалом піднялись на лінію лісу під перевал Бугой чат (Бугайський Чат – чат ВРХ в неті) де й заночували.
А перед тим керовнік наш мав необережність назбирати дивних грибів у лісі і зварити з них чайок для себе, звечора ніби все добре спокійно, а от зранку з палатки вилізла друга людина, я аж налякався, ніби він але китаєць, типу так запух шо аж очей не видно, но до вечора відійшов, після того пив тіко чебрець і других заставляв пити і збирати. Ги…Вилізли на перевал досить нормально без значних фізично моральних зусиль, там фото сесія шоколяда ітд. А тут почалась епідемія підкорення незапланованих вершин з метою пошуку зв’язку особливо відзначився Хімік за що почав з цього часу отримувати відзнаки у вигляді додаткових банок конзерв …. в рюкзак. Ги. Так до слова зв’язку не було аж до 9 дня…
Далі довгий спуск до р.Марухи, переправа, поплив шльопок керівника безслідно, чесно я не хотів…Хтось втрачає хтось находить, так Юра найшов, дійсно нашо орлу, який витає в небі взуття для води… Народженим літати у воду лізти не треба.
Стали на ночівлю, дрова не горіли було мало кисню, мабуть, з болями зварили вечерю, зато чудові краєвиди льодовик Марухський чи шо.
На другий день середнім темпом вийшли на пер Халегу де виявили «артефакти ВВВ» і туман, в якому виявили стежку, собак кавказьких, коней, буйволів і бичка, також під авторитетним керівництвом Вадима знов збирали чебрець… далі були гриби непристойно великі, фотосесія з грибами, два казани грибної зупи супер.
Річка Аксаут файна ну холодна зараза, на ній була днівка, сиділи цілий день займалися чим хтіли, за моїми підрахунками в той день я поглинув 800г суниць з цукром от. Порахували продукти і зрозуміли шо мож троха пообжиратися зекономленим. Ввечері роздавили пляшку коньяку 4 зірки 3 перевали, потім намутили якогось шмурдяка із залишків спирту і лимонів і хто хтів міг троха залитися, до слова в той вечір львівська група дала свій кращий концерт і залишила свій глибокий слід в серцях шанувальників з цілої України, які з тим слідом і поїхали.
Рано мені втопили шльопок… це був Вадим, не злопам’ятний відімстить і забуде. В цілому переправа пройшла без втрат хіба шо кості дико ломило. Далі народ повалив на смердячу воду таку як в нас в Трускавці, понюхали попили і повірили в свої сили. В результаті після виснажливого підйому десь о 20.00 Хімік на пер Алібек 3200м звонив свому діду додому і зговорив шалену суму грошей. За пів год всі підтягнулися. Той перевал кульмінація всього походу краса неземна, гори, льодовики, хмари, захід сонця немає слів то треба бачити.Поки піднімалися декого починало накривати типу, йдем назад або мені нехватає кисню але то тіки підкреслило всю серйозність того перевалу.
Спутились 200м і заночували, рано знову піддалися нападу турів, цього разу вони підготувались краще, припхались цілим стадом, і коли всі спали вони вторглись в наш табір і почали вчиняти безчинства лазити по казанках, рвати палатки, жувати миски - просто жах. Та нас врятував мужній сміливий та відчайдушний Вадим, який голіруч кинувся на самого рогатого барана заламав йому ліве заднє копито правою рукою а лівою ногою впритул розстріляв його з фотоапарата, і тут решта загарбників зрозуміли шо не на тих напали і поспішно покинули табір. Коли я виліз перший після Вадима з палатки то ше бачив як він змивав снігом з рук кров от тоді він мені зізнався у скоєному. На жаль те фото впритул не вийшло бо Вадим забув відкрити об’єктив, ну але ж це ніяк не применшує героїчність подвига нашого керівника який ціною власного життя та здоровя кинувся в нерівний двобій з переважаючими силами супротивника.
Безмежна вдячність йому за це. Є місце подвигу в нашому житті, ось він який орел, той шо народжений літати.
Я і Вадим з києвскім Дімом перші рано прибігли в Альп лагер Домбай де негайно знищили 2л пива і контік на більше в нас фантазії не вистарчило але й цього вистарчило шоб зрозуміти який смак має життя. Ввечір був шашлик з барана на всі гроші, ми з Дімоном посиділи так би мовити очєнь качєствєнно бахнули вина і настрашили місцеву дівчину словом дякую. Файно. Потім ше був традиційний на цей раз гала-концерт за участі тих самих виконавців на замовлення тих самих слухачів.Рано тяжко, певно траванувся халвою…ше той моторошний альпцвинтар, базар, пазік, не злим тихим словом БАРС, ту шо нас береже, тобто їх від нас, поїзд, київ, пиво, домів….
ХФУУУУУУУУУ!!!! Спогадів море, емоцій океан, задоволення ше більше.
Одним словом чудово проведений час !!!
Можливо деякі моменти незрозумілі для широкого загалу, ну то лишаю їх на своїй совісті...
Фотозвіт мож глянути тут: http://www.photoshare.ru/office/album.php?id=89916
Дякую за увагу.
До нових зустрічей в ефірі.
Vova Udech.
О!
ВідповістиВидалитиhttp://picasaweb.google.com.ua/slonenia/MUbBlI
фотки з Кавказу ше тут!!!