Похід Сколе-г.Парашка-Сколе

29 січня(субота) на календарі і ми вирушаємо підкорювати вершину гори Парашка. Туристична група була сформована з п’яти осіб, а саме: автор цих рядків, два Ігорка, Андрій і окраса нашої команди маленька Веронічка :). Все почалося о 6.18 ранку з потяга Жидачів - Стрий, продовжилося у потязі Львів - Мукачево і ось в околі дев'ятої години ранку ми у м.Сколе звідки і розпочинаємо саме сходження на вершину. Спочатку траверсна стежка по лісі з мінімальним шаром снігу, але чим вище ми піднімаємося вгору, тим більше снігу під ногами. По дорозі зустрічаємо туриста-одинака(ми ще з ним побачимось біля підніжжя г.Парашки ), який теж слідує за тим самим маршрутом, що і наша група. Ще через деякий час натрапляємо на групу з трьох хлопаків, по їхніх словах стає зрозуміло, що на Парашку вони не йдуть, а ми набравши хід піднімаємося далі.

Біля великого дерева робимо маленьку зупинку: переводимо подих, фотографуємося, роздаємо цукерки-льодяники і знову вгору. Снігу все більшає і от ми виходимо на полянку з якої видніється наша ціль – г.Парашка – до неї ще так далеко. Останні пів години ходьби по лісі неначе в казці – гілки дерев, ялин покриті снігом і під тою вагою прогинаються донизу і під тим сніговим навісом наша група виходить на хребет Парашки.

На хребті відкривається чудовий краєвид по різні сторони, адже погода нас просто вітає яскравим Сонечком і легеньким вітерцем. Робимо знімки для нащадків і продовжуємо рух направо(у західному напрямку), а зліва на хребті залишаємо ретрансляторну станцію, яка видніється на вершинці між деревами. Пройшовши ще кілька хвилин, вирішуємо зробити привал на перекус(ходовий час дві години). Витягуємо різноманітні канапки, наливаємо чай з термосів(дехто вживав і сильніші напої для зігріву), гріємо вино на пальнику і милуємося краєвидами. Перепочивши, рюкзаки на плечі і дальше по хребту. 

Проходимо всі вершинки(г. Зелена, г. Оброслий верх, г. Кобила, такі цікаві назви!!!), хоча деякі можна було траверсувати, але сніг добряче присипав стежки, тому не ризикуючи йдемо по вершинках. Група вже розтягнулася і поділилася на три групки: перша групетто – Ігор і Андрій, далі пелотон у складі Вероніки і Юрка(тобто я) і замикаючий Ігорко(щось трохи підопав після привалу). І ось виходимо на останню вершинку перед Парашкою, спуск до маленької хатки-будки і перед нами підйом на головну вершину нашого походу.

Ігорко нам телефонує і каже, що на вершину не йде і ми його справляємо до хатки, а самі сходимо на гору Парашку(час підйому 4.30 год). Вершина, вітер, фотографії на пам'ять і бігом вниз до хатки. На спуску зустрічаємо дідка років так шістдесяти, котрий "на всіх парах мчиться на Парашку", перекинулися кількома словами, виявляється він йшов нашими слідами. Дійшли до хати, зустріли там того туриста, котрого бачили ще на самому початку сходження, розговорилися, він залишається на ночівлі в цій хаті, а ми пообідавши, випивши гарячого вина, а дехто і сильніші напої, траверсною стежкою вирушаємо у зворотному напрямку. Дорога назад була пройдена швидшим темпом(адже ми спускалися) і на фініші загальний час походу склав 8.20 год. Сколе маршрутка Стрий маршрутка Жидачів.