хребет Пішконя за 2 дні

Світлини із цього мальовничого куточку Карпат причарували мене вже давно.

 Через буденну рутину можливість потоптати стежки цього хребта завжди відкладалась. І нарешті настав цей довгоочікуваний момент... Всі і все зійшлось... 
Ранок довгоочікуваної дати старту. 6:18 електричка на Стрий.

 В тій чортопхайці досить людно, так як 3 липня то є п'ятниця і всі шуруть на роботу у велике місто. Там стандартна процедура з квитками і година очікування на наступну лепетричку :)
10:20 і ми у Воловці. Тут на пероні зустрічаємо решту команди і гайда шукати якийсь транспорт до Синевиру. Прямо на тому ж пероні наші наївні мрії про дешеве добирання були розвіяні. В ті краї хочуть мінімум 100 грн з чоловіка. А на автобусній станції продані навіть стоячі місця на найближчий автобус до Міжгір'я. Народу валом, так як на Шипоті наберає обертів фестиваль. Життя сурове і ми вирішили це прийняти :) Дзвонимо до знайомого пана Юрія, він теж хоче 100 грн з людини, але завдяки чарівним вмовлянням Оксанці ми домовились хоча б по 90 :)
От ми вже в дорозі до точки старту. В машині звучать запальні коломийки, які згодом набрали досить пошляцького характеру. Водій бавить нас своїми загадками.
"Далі я не поїду" - таке озвучив нам Юра і ми висадились біля КПП, проте далі і не потрібно. Тут починалась наша піша подорож. Хочу сказати що підйом на Пішконю можна починати і в іншому місці, трошки раніше по тій же дорозі якою ми їхали (червоний маркований шлях), але мене чогось ще тягнуло відвідати музей лісу і сплаву, який розташовувався за 3 км від КПП. Переодягнувшись, ми вирушаємо синім маркованим шляхом до музею. Тут ще хочу добавити, що альтанка поблизу КПП, розташована прямісінько над залишками ДОТу, який колись входив до складу лінії Арпада.

Рухаємося далі мальовничою дорогою вздовж річки. Незабаром і міст через ту саму річку до музею, спільне фото і вйо до гори :)  Підйом розпочинається  з гарних воріт де написано "Екологічна стежка".  Стежка й справді доглянута, гарно промаркована і нею досить легко та приємно підніматися. Привал біля води і незабаром ми виходимо на широку дорогу, де наша стежка із синім маркуванням з'єднується із червоним. Рухаємося далі і от вказівник з написом "озеро Озірце", куди ми якраз і збирались завітати. Тут хочу відмітити, що синє маркування веде прямо до озера, чого не було на нашій карті. Обід, обхід навколо озера і гайда далі до хребта.
Дорогою нам стрічались вівці і дуже милі собачки, з якими всі охоче фотографувались. За якийсь час ми вийшли за межі лісу і нам відкрились перші краєвиди на вершини Горган. До хребта рукою подати. І от нарешті маркування вивело нас на однойменну вершину Пішконя. Радості не було меж, неймовірні краєвиди на долину села Негровець з одного боку, а з іншого вершини Ґогранського масиву.
Намилувавшись вдосталь, відпочивши та перекусивши ми рушаємо далі хребтом. 
Вершини долали на одному диханні, думаю все ж тамтешня краса милувала очі настільки, що фізична втома відійшла далеко на задній план. От ми і на найвищій вершині Пішконського хребта - горі Негровець (1707м). Далі крутий спуск до сідловини між горою Барвінок і горою Горб, там в нас по плану має бути ночівля і запашний борщик :) Джерело, яке позначене на карті, наявністю води нас не потішило, то ж я і Микола розбіглись по околицях в пошуках води... На годиннику вже було кілька хвилин на десяту вечора, коли наші молитви були почуті і все склалось так як треба! Місце для ночівлі було з дровами і водою, до якої правда трошки треба було спуститись. То ж останні промені цього дня ми проводжали мовчки сидячи на хребті. Це була феєрична мить. Тут зайві всі слова!

Коли небесне світило впало за обрій, кожен без зайвих вказівок знав чим йому зайнятись. Дівчата енергійно  розкладали намети, решта хлопців пішли по воду, ну а я, як і обіцяв всім цілий день, прийнявся готувати борщ.

Ласували ним ми вже десь в районі 11 вечора, так як сильний вітер не дуже сприяв приготуванню. Ніч була чудова, інше небесне світило викотилось із за гори і освітило весь хребет. Світло від місяця було настільки яскравим, що автоматично відпала потреба у ліхтариках. 

Ранок запам'ятався всім однією гарною піснею, яка усердно будила декого кілька разів. Перший раз це було в районі 5 ранку, коли дівчатам закортіло глянути на схід сонця, а другий раз коли вже всім потрібно було вставати :)))
Доївши вчорашній настояний борщик, беремо знову свої наплічники і вйо на Горб. До вершини гори Горб було не далеко, то ж всі милувались чудовими панорамами на долину села Колочава і прекрасним видом на хребет Полонина Красна. Також по дорозі всі зайнялись активним збиранням чебрецю, якого тут було в досталь. Ніщо так ароматно не передасть запах Карпат, як чай з чебрецю, заварений десь далеко в міських джунглях.

Далі наша дорога простяглась до сідловини на полонині Сигла, де як я чекав повинні були початись найбільші пригоди цього походу :) По дорозі до сідловини поступово почали відчуватись віяння Горган. Інколи стрічався жереб, інколи стежка пролягали через каменюки, характерні для горганського масиву. Тим не менше ми дістались до сідловини. Стежка на карті

звернула на ліво, так як і на місцевості, а нам потрібно на право, на останню вершину Пішконського хребта - гору Даравайку. А на карті далі ні чого схожого на стежку нема, маркування закінчилось ще на Негровці. За порадами одного доброго чоловіка, стежка на Даравайку повинна траверсом обійти гору Ясновець і вивести на хребет. Цим ми і керувались. Знайшли щось схоже на стежку і з надією, що десь там вона перейде з різкого підйому в лоб на траверс, ми рушили вгору. Дійшовши майже до вершини, ми зрозуміли, що чим далі вгору тим жереб стає менш прохідним. То ж ми відступили назад до сідловини, так як обдирати ноги і спорядження не було бажання. 

На сідловині ми взяли в право до низу. Там надибали старе місце від кошари і щось схоже на хорошу стежку. Також тут розвіялись наші бажання знайти воду, запаси якої закінчувались. Стежка була не довгою і ми знову розбрелися лісом в її пошуках. Цього разу пошуки були не надто довгі і ми крім добре втоптаної стежки знайшли ще й диких коней. Стежка вивела нас далі за межі лісу на полонини трошки нижче хребта і

безслідно щезла. І вже в котре ми приступили до пошуків, які цього разу нічим добрим не закінчились.

То ж ми вирішили просто йти далі :) Погода просто чудова, можна блукати скільки душа забажає, але відсутність води та наближення сонця до горизонту заставляли потроху нервувати. Зрештою ми видерлись на сам хребет, де була та стежка, яка привела нас до останньої вершини Пішконського хребта. Як потім стало очевидно, та стежка йшла вздовж хребта від того непролазного жеребу, де ми вирішили відступити. Чи вартувало продиратись крізь той жереб дізнаємось наступного разу ))))

От вона Даравайка з її чудовим місцем для ночівлі і неймовірними видом на Колочаву, долину річки Теребля, гарною панорамою на Полонину Красну ну і звичайно неперевершеним видом на Стримбу. Та все ж відсутність питної води заставляла нас спуститись аж до села. 

Спуск був довгим, довшим ніж я очікував. На карті позначена дорога, але на місцевості їх там кілька, то ж ми пішли тією яка вела до низу :))) так як втома давалась в знаки. Незабаром з'явився і зелений марок, якого на карті нема. Чим нижче ми спускались тим доріг ставало більше, а сонце спускалось все нижче і нижче.

Вже було десь в районі десятої вечора, коли ми дістались в долину села. Біля річки знайшли ідеально рівне місце для ночівлі. І знову без зайвих слів всі знали що треба робити. За якусь годину ячна каша вже докіпала і ми приступили до трапези. Це був неймовірний день. На обличчі проявлялась втома, і не тільки на обличчі :) але всі були неймовірно щасливі та були задоволені хорошою роботою.
Скажу чесно, я не очікував, що цей похід буде настільки злагодженим і наповненим позитивними емоціями, попри всі наші невеличкі пригоди :) Я просто кайфанув!!!
Наступного ранку підйом був швидким, так як той самий водій Юрій мав чекати на нас в центрі Колочави о 8:00. А далі знову дорога, проте цього разу вже домів.

От такий він хребет Пішконя. Думаю ми ще не раз зустрінемось! Дякую всім за хорошу компанію.

Більше фото тут

Автор Ігор Іванців

Також до вашої уваги невеличкий відеозвіт із даної мандрівки.