Полонина Красна і погода ясна


Скажу вам чесно, за всі роки мандрівок, мені ще ніколи не випадала нагода відвідати осінні Карпати. Така поїздка завжди манила мене, проте завжди було якесь "але".
Та на цей раз все склалось так як треба, та ще й маршрут для мене особисто не підкорений. Словом зібрались ми на Полонину Красну. Почав я цей хребет підкорювати ще в лютому цього року, споглядав його красу із сусіднього хребта Пішконя в липні і нарешті в кінці жовтня таки вдалось пройти повністю той хребет.
Вирішили з Олежиком йти від Усть-Чорної до Колочави. Скажу наперед, що добирання далеке :) І от ми в рахівському поїзді, прямуємо до Тячева. Знайомство команди почалось. Крім вже знайомого нам всім Олежика та Оксанці з нами ще йде Lalida, яку ми потім ніжно називали Лідусик ) Lalida німкеня, живе в Дніпропетровську і спеціально приїхала на цей похід.
Познайомились і от вже 7 ранку, ми в Тячеві. Прохолодно, але місцеві дядьки підзаробити вже на поготові. Кажемо, що нас до Усть-Чорної, вуйко довго не думаючи відповів, що за 500 грн. нас завезе. Ну ми йому сказали "Що за такі гроші..." для нас це дорого. Інший захотів 400 грн, буквально за 10 метрів дальше від зупинки. Все ж вирішуємо сходити ще на автостанцію, яка недалеко від вокзалу і уточнити ситуацію з автобусами у потрібному напрямку. На автостанції стоїть автобус Прага-Івано-Фравнківськ, нас це здивувало, але розповідь не про це. На автостанції доповіли, що найближчий транспорт в ту сторону о 16 годин з копійками і так як то субота, не факт що він буде. Виходу нема, йдемо до вуйка, який погодився везти нас за 400 грн. А їхати там 60 км. Курча такої дороги я ще в житті не бачив, місцями автобан, а місцями полігон.


Затовклись, ура. Осінь просто вражаюча! Відшукали початок червоного маркування і почали підйом. Перед виходом за межу лісу, надибали хатинку. Місцеві сказали, що півтори місяці не було води і всі джерела пересохли, ну і що, за то погода шикарна :) Набрали ми в них води і от вийшли на початок хребта Полонина Красна. 



Підйоми не надто складні, йти одне задоволення, але враховуючи те, що на дворі 31 жовтня і день короткий, треба нам рухатись швиденько, бо в неділю, тобто завтра, треба ще виїхати якось із Воловця на Львів.





Тут нема що розказувати, слів не вистачить, щоб описати тамтешню красу.
Пообідали і гайда далі. Коли стрілка годинника перевалила за 16 годину ми були недалеко від Гропи. Місце для ночівлі було ідеальне так, як дрова були близько і якась водичка дзюркотіла, та ще й надибали кошару. Місце - ідилія.


Хатинка на краю світу. Ідеальна панорама на захід сонця. Словами то не передати. Закінчився день смачним борщиком і глінтвейном :) В ночі вітер стих, то ж біля багаття було комфортно сидіти і спостерігати за зорями. А такого зоряного неба я ще в житті не бачив, то було на грані фантастики!




Хоча на ранок і був приморозок, спати було доволі комфортно. Поснідали, помилувались сходом сонця і гайда далі в дорогу. Адже в нас ще була мета, ми з Олегом хотіли вилізти на вишку на горі Топас, а до неї треба ще дійти.
По дорозі траплялись серйозні спуски, на такі перепади висот Полонина Красна багата :) Минули найвищчу вершину хребта гору Сиглянський (1564 м.). Обід застав нас недалеко від Топасу, біля труб для ремонту газогону Урингой Ужгород.




На горі Топас були десь за 14 годину. Якщо чесно, стан вишки доволі сумнівний, але все ж вирішили лізти. Виснажливий підйом, але він того вартував. Відчуття неймовірні, таке враження що ти на вершині світу. Кілька фото і не менш виснажливіший спуск. Я щасливий...






 Відпочили, фото і треба рухатись, так як сонце невблаганно котилось до горизонту. Спустились в Колочаву за 18 годину. Біля музею знайшли доброго хлопаку, який погодився відвезти нас до Міжгір'я, там ми мали взнати чи є ще щось на Воловець, виявилось що останній автобус поїхав ще о 16 годині. Але був якраз автобус на Колочаву :) Тож хлопака повіз нас далі у Воловець. З нас він захотів 600 грн, але діватись нам не було куди. Розплатились і якраз приїхав поїзд на Львів. Квитки вже не купити, коли поїзд стоїть на пероні, то ж ми вирішили спробувати впихнутись якось так :)
І нам це вдалось...





От такою відкрилась для нас Полонина Красна. Із великим задоволенням повернусь туди знову. Це був один із тих походів, які запам'ятаються назавжди! Дякую всім за таку душевну компанію! До наступних вилазок )))

Більше фото тут
Автор Ігор Іванців

Немає коментарів:

Дописати коментар